Село Циркуни знаходиться за 17 кілометрів від центру Харкова та за 25 — від російського кордону. Його звільнили від окупантів 7 травня, і відтоді у місцевих жителів не було жодного дня без обстрілів. Село живе без газу, електрики та води.

Над Циркунами постійно підіймається чорний дим. Колись багате передмістя обласного центру перетворилося на суцільне згарище. Рятувальники через постійні обстріли не завжди можуть приїхати на виклик. Але тут досі живуть близько 1000 людей.

Кожна десята споруда знищена

Зараз населення Циркунів — це переважно пенсіонери, які не захотіли полишати домівки, не дивлячись на безперервні обстріли. Ще приблизно 500 людей живуть у Черкаських та Руських Тишках, які теж належать Циркунівській громаді. З 7 травня більше 10 людей загинули від поранень, більше 20 отримали травми внаслідок обстрілів.

Жодних благ цивілізації тут немає — ані світла, ані газу. Централізованого водопостачання в селі не було, воду брали зі скважин, але без електрики насоси не працюють. Виручають генератори, які дають змогу накачати воду та зарядити мобільні телефони та інші пристрої, але їх теж використовують по кілька годин на день, бо немає бензину. У багатьох дворах зараз можно побачити саморобні відкриті цегляні печі. Люди рубають дрова, розводять вогнище та готують просто неба. Продукти час від часу привозять волонтери та військові.

Ті, хто має власний автотранспорт, можуть з'їздити в Харків — найближчий магазин зараз там. Але це не завжди можливо, військові можуть не випустити через блокпост, коли існує загроза обстрілів, а вона тут існує майже завжди.  

Побутові негаразди ще можна було б якось пережити, аби не постійний ворожий вогонь, каже голова громади Микола Сікаленко. Росіяни обстрілюють Циркуни із усього, що мають: з "Градів", "Ураганів", мінометів та навіть танків.

"Я позавчора об'їхав село і побачив, що немає жодного будинку, який не був би пошкоджений. Відсотків 10 вже не підлягають оновленню", — розповів Микола Сікаленко KHARKIV Today.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В очікуванні наступу. Як живе прифронтове Барвінкове

19 липня згоріла місцева амбулаторія. Старовинна споруда 1913 року пережила Другу світову та німецьку окупацію, не вистояла перед російською навалою. Дерев'яні перекриття спалахнули вмить, загасити не встигли.

Руйнацій могло б бути менше, аби знизилась інтенсивність обстрілів. Часто пожежні навіть не виїжджають на виклики, бо триває обстріл. За цей час хата, в яку влучив снаряд, встигає догоріти.

Знайшли ще не всіх зрадників

Безліч споруд в селі були пошкоджені ще під час окупації. Російська армія зайшла в Циркуни 25 лютого, і з того часу мародерила. Пограбували і розтрощили будівлю сільради, школу, ті будинки, де вдома не було господарів. Забирали машини та малювали на них свою напівсвастику Z. Микола Сікаленко пригадує, що в Циркунах були в основному луганчани, а також дагестанці. Про якісь особливі тортури місцевих мешканців він не чув, в основному, людей не чіпали, бо були зайняти обстрілами Харкова. Саме з Циркунів руйнували Північну Салтівку.

"Артилерія стояла в нас на вулицях, міномети переміщали. Бахкало так, що ми увесь час підстрибували на стільцях", — згадує голова.

Йому самому довелося побувати у російському полоні. Миколу Сікаленка забрали з дому 21 березня і повезли у підвал, а потім іще шість днів кожної ночі перевозили з місця на місце. Не били, але чоловік дуже потерпав від холоду, бо забрали його в домашньому одязі, а тоді вдарили морози, і в підземеллях не топили.

"Наостанок зі мною провели бесіду. Кажуть: "Будеш себе хорошо вести — будеш головою". Ну я їм сказав, що мені це не треба, я в такі ігри не граю", — згадує Сікаленко.

Але знайшлися й ті, хто співпрацював з окупантами. Ймовірно, саме вони видали росіянам 10 колишніх учасників АТО. Молоді чоловіки зникли без вісті, їхня доля досі невідома. Частину колаборантів уже затримали, серед них був і депутат місцевої ради. Але, на думку Миколи Сікаленка, викрили ще не всіх.

До війни у Циркунах жило трохи більше п'яти тисяч мешканців. Більшість людей навесні виїхали із села через Бєлгород — то був єдиний шлях. Хтось із них попрямував далі через країни Балтії у Німеччину, Чехію, Польщу та інші країни ЄС, багато хто повернувся в Україну до родичів, а є навіть такі, хто приїхав у Циркуни, село під обстрілами, без газу, світла та води.

"Вернулись, бо тут дім, а Закарпатська область не резинова", — каже сільський голова.

Зараз найбільша турбота селян — підготовка до зими. Газові мережі перебили, під обстрілами їх полагодити ніяк, а майже все село опалюється газом. Люди купують буржуйки, роблять печі і заготовляють дрова.