В останній день лютого, який зіграв особливу роль в житті поета Ігоря Сєверяніна, вирушимо з ним у невелику подорож Харковом більше ніж 100-річної давнини.

У лютому 1915 року до Харкова з гастролями приїжджає неймовірно популярний в 10-х роках ХХ століття поет, творець егофутуризму, один з представників "Срібного століття" російської поезії Ігор-Сєверянін (саме так — через дефіс, у всякому разі так вважав за краще писати він сам, але будемо дотримуватися усталеної версії).

Це був не перший візит поета до Харкова після тріумфальної прем'єрної поїздки містами Російської імперії в 1913 році разом зі старшим колегою Федором Сологубом. У 15-му році Северянін був тут в січні, а потім знову приїде на початку березня. Але лютневе відвідування міста стане для поета знаковим.

У тій поїздці Ігор Сєверянін давав два вечори, 14 і 19 лютого (за старим стилем, за новим це було 27 лютого та 4 березня), перший — в залі Публічної бібліотеки (зараз бібліотека ім. В. Г. Короленка), другий — в літературно-художньому гуртку (будинок не зберігся). Його виступу передував молодий літературний критик і журналіст Віктор Ховін, який, що називається, виходив на розігрів з тлумаченням футуризму. Але публіка чекала на того, заради кого і заповнювала зали у всіх містах, де б не з'являвся він — майбутній проголошений король поетів.

Наступного дня після першого харківського виступу газети писали:

"Поэзовечеръ Игоря Сѣверянина и Виктора Ховина прошелъ съ громаднымъ успѣхомъ при переполненномъ залѣ. Въ четвергъ, 19-го февраля, въ помѣщенiи литературно-художественнаго кружка состоится второй поэзовечеръ, на которомъ Викторъ Ховинъ прочтетъ докладъ «Перепутья русскаго футуризма», а Игорь Сѣверянинъ выступитъ съ рядомъ новыхъ декламацiй".

Ще б йому не пройти "з величезним успіхом при переповненій зал"!  Для публіки епохи декадансу поет був чимось на зразок сучасних поп-зірок: манірний, манірний, він не читав, а практично проспівував чудернацькі вірші з нечуваними досі словотвореннями, порівняннями, епітетами. Слухачі влаштовували йому овації, кричали його ім'я: "І-і-і-гор! І-і-і-гор!", кидали троянди під ноги, на які він не звертав жодної уваги, стояв, притулившись до стіни зі схрещеними на грудях руками і дивився кудись крізь публіку. А потім робив крок і починав співуче вимовляти щось на кшталт:

Ананасы в шампанском! Ананасы в шампанском!

Удивительно вкусно, искристо и остро!

Весь я в чем-то норвежском! Весь я в чем-то испанском!

Вдохновляюсь порывно! И берусь за перо!

Стрекот аэропланов! Беги автомобилей!

Ветропросвист экспрессов! Крылолет буеров!

Кто-то здесь зацелован! Там кого-то побили!

Ананасы в шампанском – это пульс вечеров!

В группе девушек нервных, в остром обществе дамском

Я трагедию жизни претворю в грезофарс...

Ананасы в шампанском! Ананасы в шампанском!

Из Москвы - в Нагасаки! Из Нью-Йорка - на Марс!

До слова, цей вірш Ігор Северянін написав в січні того ж 1915 року, так що в Харкові цілком міг його читати.

Безліч дівчат і цілком зрілих дам мріяли хоча б доторкнутися до "божественного Ігоря".

Сам поет зовсім не цурався ні жіночого суспільства як такого, ні більш близького спілкування з різними жінками. У нього був навіть власний "донжуанський список", не пушкінського розмаху, набагато скромніший, але все ж. Цікаво, що до нього увійшли шестеро пар сестер!

Тут, в Харкові, в лютому 1915 року Ігор Сєверянін зустрів свою "тринадцяту". Це була актриса Марія Волнянська (Домбровська). Вона стала цивільною дружиною поета (у нього вже була дочка) і згодом виступала разом з ним під псевдонімом Балькіс Савська. Разом вони пробули недовго: розлучилися в 1921 році, але дату зустрічі Сєверянін щороку відзначав новою "поезією". На першу річницю народилася така:

18 февраля 1915 года

Девятьсот пятнадцатого года

Восемнадцатого февраля

Днем была пригожая погода,

К вечеру овьюжилась земля.

Я сидел в ликеровой истоме,

И была истома так пошла…

Ты вошла, как женщина, в мой номер,

Как виденье, в душу мне вошла…

Тихий стук, и вот — я знаю, знаю,

Кто войдет! — входи же поскорей!

Жду, зову, люблю и принимаю!

О, мечта в раскрытии дверей!..

О, Любовь! Тебе моя свобода

И тебе величье короля

С восемнадцатого февраля

Девятьсот пятнадцатого года!..

За власними підрахунками, поет не менше десяти разів бував в Харкові, напевно йому подобалося повертатися сюди та й згадував він місто з теплими почуттями. Як в поезії, написаній після чергового вечора в Харкові під Різдво того ж 1915-го під свіжим враженням:

Поэза о Харькове

Я снова в нежном, чутком Харькове,

Где снова мой поэзовечер,

Где снова триумфально-арковы

Двери домовые — навстречу.

О Харьков! Харьков! букворадугой

Твоею вечно сердце живо:

В тебе нежданно и негаданно

Моя мечта осуществима.

О Харьков! Харьков! Лучший лучшего!

Цвет самой тонкой молодежи! —

Где я нашел себя, заблудшего,

Свою тринадцатую тоже.

Такая журчная и сильная,

В лицо задором запуская,

Мной снова изавтомобилена

Смеющаяся мне Сумская.

На восхищающем извозчике

Спускаюсь круто прямо к Поку.

Улыбки дамьи, шляпок рощицы

Скользят на тротуарах сбоку.

А вот и девочка графинина,

Одетая тепло-кенгурно,

Болтает с мисс (здесь это принято?):

«Maman им принята… „недурно“…»

Пусть афишируют гигантские

Меня афиши, — то ль не эра!

— Мартын! Сверни к ручьям шампанского

В гурманоазисах Проспэра.

1915. Декабря 19-го

Харьков — Павлоград

(поезд)

Ось цей вірш і допоможе нам зробити невелику подорож Харковом 1915 року разом з Ігорем Сєверяніном.

Отже, поет тільки що виступив в Харкові, як завжди, з успіхом (Я снова в нежном, чутком Харькове, / Где снова мой поэзовечер,), арки дверей городских домов навевают мысли о Триумфальной арке в Париже и создают ощущение въезда триумфатора с победой в столицу (Где снова триумфально-арковы / Двери домовые — навстречу.)

У наступних рядках — визнання в любові Харкову, де заблудлий поет зміг знайти самого себе, зрозуміло, завдяки своїй тринадцятій — Марії Волнянській, про яку я написав вище. Назва міста постає Сєверяніну такою буквовеселкою — ХАРКІВ — сім букв, що переливаються райдужним семицвітом, звичайно ж, найчуйніша молодь, яка так благоговійно приймає його, дзюркотлива, сильна і завзята Сумська — завжди багатолюдна, а в передріздвяні дні тим паче, якою поет мчав на автомобілі.

Далі — дамо волю фантазії. Він каже, що Сумська ним ізавтомобілена, але тут же згадує візника. Звичайно, поет міг так назвати шофера — адже він теж займається візництвом. Але, найімовірніше, що до цього моменту він змінив автомобіль на кінний транспорт і після тріумфального виступу їде на дрожці чи ландо (дво- або чотиримісний екіпаж відповідно).

Звідки їхав Сєверянін — незрозуміло, де він виступав цього разу — невідомо. Це була точно не бібліотека і не літературно-музичний гурток. Зате точно відомо, куди він мав намір приїхати — в кафе Пок.

Якщо припустити, що він відправився відзначати черговий успіх відразу після виступу і прямував по Сумській, то, найімовірніше, його вечір пройшов в Комерційному клубі, зараз там обласна філармонія. У такому випадку візник Мартин, який так захоплює поета, (напевно лихач — господар екіпажу "на гумі", тобто з шинами, і прекрасним, доглянутим, витривалим конем, який пропонував прокатати "з вітерцем" не за 15-20 копійок, а запросити рубль, а то і більше) міг праворуч по Римарській доїхати до Бурсацького узвозу, потім повернути ліворуч на Миколаївську площу (зараз Конституції) і нею помчати вниз до Московської вулиці (зараз проспект), а там крутим її спуском "прямісінько до Поку". На жаль, фотографій старої Римарській не збереглося, у будь-якому разі мені бачити їх не доводилося.

Міг Мартин повезти поета і іншим шляхом: по відрізку Римарської (навряд чи в ті часи вулиця була з одностороннім рухом) до Сумської, по ній через Миколаївську площу до Московської вулиці, до місця призначення — кафе-кондитерської Пок.

Це був один з найпопулярніших в Харкові закладів, який заснувало французьке сімейство Юстіна і Цецилії Пок, в 1873 році на Московській вулиці, 12, де він знаходився всі ці роки. Тут можна було випити кави або чаю, посмакувати тістечками, випічкою, але головне — шоколадом власного виготовлення. Невелика фабрика з його виробництва знаходилася тут же, причому незважаючи на невеликі розміри і, відповідно, невеликий обсяг виробництва, не поступалася за якістю продукції іменитим і куди більш масштабним харківським виробництвам Романенка і Бормана, шоколад Пок знали у всьому півдню Російської імперії, у будь-якому разі так стверджували газети. У грудні 1915, коли Харків в черговий раз відвідав Ігор Сєверянін, справами заправляла засновниця фірми Цецилія Пок. Її чоловік  давно вже помер, а за місяць до приїзду поета помер єдиний син, сорокарічний Генріх, колишній директором і головний розпорядник сімейного підприємства.

У кафе завжди було повно народу, зокрема молоді, не дивно, що Сєверянін  їде туди. Дорогою звертає увагу на дам, панянок, ось він помічає дочку якоїсь графині в шубі з хутра кенгуру (а может, под кенгуру, в плюше), болтающей со своей бонной (Улыбки дамьи, шляпок рощицы / Скользят на тротуарах сбоку. / А вот и девочка графинина, / Одетая тепло-кенгурно, / Болтает с мисс (здесь это принято?): / «Maman им принята… „недурно“…»).

Чи то вигляд чарівних панянок (цікаво, поет був зі своєю "тринадцятою" Марією Вільнянською?), чи то збудження після вдалого вечора, а можливо, і всі разом, спонукають "божественного Ігоря" змінити демократичний заклад, хоча і популярний, але все ж кафе, на престижний, дорогий ресторан в одному з кращих харківських першокласних готелів, що знаходився на Павлівській площі, "Гранд-Готель", до назви якого по-старому додавали ім'я "Проспер":

— Мартын! Сверни к ручьям шампанского

В гурманоазисах Проспэра.

Нижче: можливий шлях поета по Сумській від Комерційного клубу.

Автор: Філіпп Дикань