Ефектний особистий момент істини вийшов
Пару букв про те, як будується (і руйнується) інституційна довіра.
Щоб звернути на себе увагу - достатньо епатажного вчинку. Чим вчинок епатажніший, тим більше звернуть увагу. Такий крок добре працює, якщо вже є нова якість, але вона ще невідома людям. В Україні отаку "тиху появу" нової якості, коли нова система вже працювала, а суспільство все ще не було її свідоме я можу пригадати на прикладі ЗНО. Або з ЦНАПами. Чи денними швидкісними потягами. Коли є нова якість, то більше людей скорше усвідомлюють зміну, якщо є позитивні інформаційні приводи, що її підкреслюють.
Але цього недостатньо. Українське суспільство - це суспільство низької базової довіри. ХХ століття ті, хто не довіряв ближньому, пережили набагато в більших кількостях, ніж ті, хто довіряв. Тому, щоб змінити недовіру за замовчуванням на довіру потрібна сталість нової якості. Довіра до ЗНО існуватиме стільки, скільки воно залишатиметься професійним і некорумпованим. ЦНАПи мусять стати новим стандартом якості адмінпослуг. Хюндаї мусять не замерзати взимку, а влітку бажано, щоб хоч час від часу мили туалети.
Сталість забезпечується не тільки (а, у нас і не стільки) правилами. Громадяни переважно не відчувають власності на правила, в яких живуть, і не завжди розуміють механізми підзвітності (інакші, ніж Майдан, наприклад), тому й правила на загал слабкі і неспроможні. Правила самі потребують постійного і неухильного нагляду, інакше починають занепадати під тиском зручності сторін чи інтересів. А постійний і неухильний нагляд - це дорого і складно, бо також звідкись ще треба взяти таких українців, які нагляд трактуватимуть як обов'язок перед місією (призначенням) правил, а не як владу над контрольованими.
Тому нові правила повинні отримати повіденковий автопілот у вигляді нової культури. Наприклад, працівник першої лінії у сервісі має бути доброзичливим до клієнта не у рідкісні моменти своєї внутрішньої гармонії, а у кожній професійній взаємодії. Слабкі правила не дадуть ефекту навіть якщо у нашому прикладі доброзичливість вичавлювати під примусом, а отже доведеться включати ціннісний критерій підбору персоналу: на першій лінії сервісу мають бути не ті, у кого, скажімо, ефектні зовнішні дані, а ті, хто любить людей. В культурі важлива постійність і винятки можуть дуже швидко стати можливістю відкату назад. Це не означає неважливості компетенцій. Це означає, що не компетенціями єдиними.
Зміни в культурі означають, що на тривалий час трансформації немає дрібниць. Декларація цінностей і щоденне слідування цим цінностям, підбір людей, усвідомлення місії, стандарти взаємодії, всепроникність змін, підпорядкованість новим нормам всіх без винятку, а лідерів у першу чергу - це тільки частина переліку, який супроводжує появу нової якості.
Чи це зміни, які непомітно для суспільства розгорталися в безпековому секторі держави?
Привернули увагу дуже добре. Здивували і вразили краще, ніж можна би було собі уявити. Нема в Україні теми делікатнішої, чуттєвішої і важливішої, ніж захист людського життя. Вся увага тепер прикована до того, щоб побачити оту нову якість безпекових інститутів і категоризувати її: або у початок постійності, або у хоч позитивну, але випадковість, а отже повертаємося до старого скептичного погляду (тільки тепер буде складніше вразити).
Якщо це нова постійність - це гігантський крок вперед. Роки досліджень показують, яку критичну роль відіграють безпекові чинники в спроможності українців сформувати нову, у всіх сенсах європейську якість свого життя. Більше людиноцентричності, більше гідності, більше захищеності - і побічним ефектом стане зменшення корупції, ефективніша економіка, прискорення суспільного розвитку.
Але якщо це просто трюк політтехнологів, то мусимо начуватися. Бо брак безпеки в країні відчуває не тільки журналіст Аркадій Бабченко. Чи його колега Aleksei Bobrovnikov, який зловживання в СБУ розслідував аж доки не мусив минулого реформаторського року отримувати притулок в ЄС. Коли будь-хто з невідомим ім'ям буде [хоч трохи більше] захищеним? Якщо це трюк, то відчудженість держави від громадян незабаром стане ще вищою, а вся Україна - ще крихкішою і вразливішою.
Зараз не час давати оцінки. Ще є наступні кілька місяців спостерігати. Якщо треба - допомагати. І робити висновки. А момент істини настав не для тих, хто з чужої волі передчасно написав некрологи, а настане для тих, хто несе - чи прагне нести - відповідальність за безпекову політику країни.
Оригінал: Євген Глібовицький/Facebook
