Перспективи недержавних Пенсійних Фондів України
Пенсійна реформа в Україні стала топовою темою. Цьому є декілька причин: величезний дефіцит українського Пенсійного фонду, ризик краху ПФУ, домовленості України з МВФ. Ми маємо різні варіації пенсійної реформи, масу політичних думок та повну відсутність чіткої стратегії щодо впровадження єдиного сприятливого для українців пакету законопроектів. Сприятливим варіантом є той, в якому людина зможе не просто витягувати за рахунок свого гаманця мінімальний прожитковий мінімум вже існуючих пенсіонерів, а забезпечити власну гідну старість.
Солідарна система пенсійного забезпечення цього не реалізує, тож, очевидною є необхідність запуску другого та "оживлення" третього рівня систем пенсійного забезпечення, що являють собою фінансові накопичення працівника на свою старість. Учасники другого рівня пенсійної системи роблять обов'язкові відрахування від заробітної плати, які ПФУ має не пускати на виплату пенсій існуючим пенсіонерам, а зберігати та в ідеалі примножувати для власника накопичувального рахунку. Ці виплати робляться у лімітованому відсотку від зарплати та зберігаються під лімітований відсоток, гарантований безпосередньо Фондом. Учасники третього рівня не обмежені лімітами, вони самі вирішують, який відсоток сплачувати та обирають для себе ту запропоновану програму, за якою, на їх погляд, будуть мати вигоду. Майбутній пенсіонер може сам вибрати клієнтом якого фонду він стане: державного чи недержавного.
Термін "оживлення" для третього рівня використаний не випадково. Він працює, але в мінімальному обсязі. Ним користується всього 832 тисячі людей, загальні накопичення яких складають близько 2 млрд гривень. Якщо з цих даних вивести середню цифру для кожного користувача, вона складатиме лише 2403 гривні з одного рахунку. Це говорить про те, що люди побоюються робити в НПФ великі внески та користуються найменшими відсотковими внесками. Якби третій рівень запрацював у нормальному режимі, ситуація виглядала б інакше.
Прості підрахунки демонструють: якщо людина буде робити внески у розмірі всього 3% від зарплати, то за 36 років страхового стажу вона накопичить 200 000 гривень. Це - розрахунки за базовими параметрами, в яких враховано приблизне накопичення 16% в рік (сьогоднішні пропозиції державних банків). Мається на увазі, що державний фонд буде примножувати гроші на 16% та вище, що дасть можливість отримувати пенсію 1800 гривень на місяць (в цінах 2017 року)
Для порівняння: сьогодні середня пенсія за даними ПФУ складає 1828 гривень при 22% ЄСВ та 18% ПДФО.
В Україні перший та єдиний бум на користування недержавними пенсійними фондами було зафіксовано 10 років тому, коли український уряд тільки-но заговорив про реформування пенсійної сфери. Оглядаючись на Захід, НПФ почали створювати професійні об'єднання. Згодом з'явились і відкриті недержавні пенсійні фонди. Але очікування багатьох засновників не виправдали себе, українці, навчені невдалими вкладами та виховані суто солідарною системою пенсійного забезпечення, виявились не готовими до таких інноваційних впроваджень. Не можна назвати обережність людей невиправданою, адже деякі з них справді не змогли повернути власні гроші зі збанкрутілих фондів, насамперед тому, що держава в цьому випадку не виступила ефективним регулятором їх діяльності. Така ситуація склалась із КУА "Пенсійне забезпечення", розпорядником якого був НПФ "Перший національний" (вкладниками були співробітники "Імексбанку") та "Піоглобал Ессет Менеджмент" НПФ "ІФД КапиталЪ", куди вклали свої накопичення співробітники компанії "Лукойл".
Держава має гарантувати збереження внесків вкладників у НПФ, адже державні органи видавали ліцензію на їх діяльність. Сьогодні цей ринок контролюють дві комісії: Нацкомфінпослуг та Нацкомісія з цінних паперів та фондового ринку. Обидві структури займаються перекиданням відповідальності одна на одну. За впровадження пенсійної реформи реструктуризація їх функціоналу може відродити ефективність НПФ. Звичайно, за тих умов, що впровадження пенсійної реформи не стане черговою фікцією чинної влади.
За відсутності державного контролю та відповідної законодавчої допомоги ситуація з НПФ в Україні виглядає сумнівно. Більшість з них знаходяться в замороженому стані. Минулого року за даними Української асоціації інвестиційного бізнесу працювало 66 НПФ. 52 з них - відкриті, тобто доступні для будь-якого українського вкладника, інші 8 - корпоративні, створені установами виключно для своїх співробітників.
Минулорічна офіційна звітність Нацкомфінпослуг демонструє - на українському ринку НПФ великих гравців критично мало. НПФ, що обслуговують більше 10 тисяч осіб, займають 10,17% від всього обсягу. 22,36% - це НПФ, що обслуговують від 1 до 10 тисяч осіб, а 28,47% - зовсім маленькі установи, що мають менше тисячі клієнтів.
Активи цих фондів разом складали майже 2 мільярди гривень, при цьому фактично мільярд з них складають фінанси НПФ Нацбанку. При загальній кількості у 832 тисячі людей, тільки 13 тисяч є учасниками НПФ Нацбанку, але саме вони є розпорядниками 50% фінансового обігу всіх українських недержавних пенсійних фондів. Другий мільярд розподілено між 24 НПФ. Невеликі установи в середньому мають активи близько 1 мільйона гривень, при цьому нерідко засновники готові продавати свій фонд всього за 10% від вартості, але купувати їх майже нікому - великі установи не бачать в цьому сенсу.
Як сьогодні НПФ зберігають та примножують внески клієнтів? Якщо прослідкувати їх інвестиційні вподобання, за даними Української асоціації інвестиційного бізнесу пріоритет віддається цінним паперам, доля цих активів складає майже 50%. Ще близько 40% активів розміщені в банківських установах, тільки 2% - у банківських металах, 1,5% вкладається у нерухомість, останні 1,4% належать іншим. Державні облігації є безсумнівними лідерами серед об'єктів інвестувань. Тільки професійні НПФ віддають рівну перевагу в цінних паперах як державним, так і корпоративним облігаціям.
Якщо виходити за рамки теми НПФ і говорити про інвестиції, то з кожним роком українські інвестори віддають перевагу виводу прямих інвестицій, тобто акціонерного капіталу, закордон. За даними Державної служби статистики ще 2 роки тому обсяг таких інвестицій з України до економіки інших держав склав 6,3 млрд доларів.
Причина бізнес-міграції - це не тільки пільгові умови та низькі ставки, а й можливість отримання громадянства. Інвестуючи в економіку Великобританії бізнесмен отримує право на громадянство через 6 років, Італія видає громадянство через 10 років, а Німеччина - через 3.
Що ж стосується іноземних недержавних пенсійних фондів, одна з найбільш провідних систем цієї галузі створена в США. Американська пенсійна система розподіляється на соціальну та накопичувальну. Соціальна має схожі риси з українською солідарною системою, але, якщо у нас це і розуміють під терміном "пенсія", то в США таку пенсію взагалі не розглядають як основний пенсійний актив. Американці формують свої пенсії протягом робочого стажу по системі спеціальних накопичувальних державних та недержавних програм. Фонди, що цим займаються, є найбільшими довгостроковими інвесторами в американську економіку.
Діють два види пенсійних накопичувальних програм. Перший - зі встановленими виплатами, що гарантують клієнту фіксований розмір пенсії, другий - зі встановленими внесками. Останній отримав більший попит та розвиток. Ці пенсійні програми фінансуються як робітником, так і роботодавцем, а їх клієнти мають право обирати, в які запропоновані інвестиційні проекти підуть накопичені на рахунку кошти. Внески до таких пенсійних програм не оподатковуються державою. Завдяки інвестиційній діяльності фонду клієнт може отримувати до 9% річних. Людина може закрити власний пенсійний рахунок через кілька років після виходу на пенсію, знявши з нього всі накопичені кошти.
Впровадження другого та третього рівня пенсійного забезпечення в Україні наразі стикається з декількома проблемами: небажанням влади братись за довгостроковий проект та глибоке реформування, а також низька інформованість людей про свої можливості. Два роки тому Світовий банк зробив прогноз для України: без впровадження накопичувальної системи стандартна пенсія українця в 2040 році буде коливатись від 15% до 20% від середньої заробітної плати. Ті обіцянки підвищення пенсій, які роздає зараз Прем'єр-міністр, є нездійсненними в довгостроковій перспективі. Презентована реформа Уряду Гройсмана взагалі не передбачає розвитку трирівневої системи пенсійного забезпечення в Україні. Добре, що ця реформа поки що не є істиною в останній інстанції.
Проте, якщо б сьогодні третій рівень пенсійного забезпечення був розвинений, сьогоднішні 12,5 млн пенсіонерів за вищевказаними розрахунками дали б актив НПФ у розмірі близько 84 мільярди доларів. За такої підтримки для економіки Україна не потребувала б ніяких іноземних кредитів, що підтверджується світовою практикою. Провідні держави використовують свої пенсійні фонди як активних гравців інвестиційного ринку. Загальні активи найбільших 300 світових ПФ складають 6 трильйонів доларів. Пенсійні фонди в деяких державах виграють інвестиційні перегони навіть у золотовалютних резервів. Найбагатший ПФ - японський, в його розпорядженні знаходиться 1,5 трлн у.о. Високі динамічні показники дохідності демонструють європейські пенсійні фонди (8%), а також стабільні ПФ США (6%).
Тож, майбутнє як українців, так і самих недержавних пенсійних фондів сьогодні цілком знаходиться в руках влади, все залежить від обраного сценарію дій.
