Селянська реформа 1861 року, з одного боку, призвела до збільшення чисельності землевласників з-поміж селян, з іншого, позбавила представників дворянського стану дешевої робочої сили, яка працювала на їх землях. Розуміючи, що основним землекористувачем тепер буде селянство, яке не має проте можливості викуповувати землі і збільшувати розміри володінь, уряд вирішив заснувати Селянський поземельний банк, як державну кредитну установу.

Заснований в 1882-му, Селянський банк почав роботу наступного року і став видавати довгострокові позики селянам на покупку дворянських земель. З 1895 року банк сам почав купувати землі у поміщиків і за перші 10 років скупив понад 1 млн десятин (десятина — 1,09 га — ред.), а до 1916 року ще понад 4,6 млн десятин, з яких більшу частину продав. Як посередник і кредитна установа він сприяв покупці майже 16 млн десятин землі на загальну суму в 1,35 млрд рублів. Ця діяльність була настільки великою, що в кожному губернському місті у банку були свої відділення.

У Харкові Селянський поземельний банк розташовувався на Сумській, 78, орендуючи будинок колезького радника Дмитра Фігуровського. У 1912 році банк вирішив побудувати власний будинок, для цього у професора Гордєєва викупив його дворове місце на вулиці Єпархіальной (сьогодні вулиця Алчевських) №29. Будівлі, які на ньому розташовувалися, продали на злам в 1913 році.

14 березня того ж таки 1913 року харківське відділення Селянського поземельного банку подало до будівельного відділення місцевого губернського правління проєкт будівлі і кошторис на його будівництво. Автором проєкту став цивільний інженер Олександр Георгійович Молокін, а технічна контора "В. Залеський і В. Чаплін" склала проєкт на пристрій опалення та вентиляції, вони ж, очевидно, виготовили технічне рішення на пристрій каналізації, водопроводу і електричного освітлення.

У двоповерховій кам'яній службовій будівлі в підвалі були влаштовані льохи і льодовик, на першому поверсі — сараї, сміттєвий ящик, стайня і навіс для дров, а на другому поверсі — пральня, сушильня і прасувальня.

До особливостей проєкту слід віднести небажання банку підключитися до центральної каналізації, для цього влаштували вигрібну яму всередині двору. Проєкт розглядав молодший архітектор Артемій Іванович Горохов, який звернув увагу на деякі деталі, дуже цікаві у вивченні будівельної справи. Так, він звернув увагу на погану якість місцевої цегли, а також її менший розмір від стандартного і запропонував збільшити його кількість в кошторисі на 5-7%, через це ж відмовитися від облицювання місцевою силікатною цеглою. Передбачувані дубові віконні рами він рекомендував замінити на соснові, оскільки в Харкові достатньої кількості сухого дуба годі було й шукати. З цієї ж причини необхідно було стінні панелі виконати не з цільного дуба, а з сосни і покрити зверху фанерованим дубом. Через особливості горіння кам'яного вугілля, що використовувався для опалення будівель, Горохов запропонував замінити металеву покрівлю, яка сильно руйнується, на марсельську черепицю. Звернув він увагу і на низьку кошторисну вартість паркету. Також Горохов вважав, що було б практичніше стіни броньованої грошової комори зробити із залізобетону не з цегляним щебенем, а з гранітним.

Селянський банк подякував за участь будівельне відділення та особисто інженера А. Горохова, проте надати винагороду в розмірі 1% від вартості відмовився, пославшись на те, що це їх обов'язок. Окремо вказувалося, що Селянський поземельний банк побудував 16 нових будівель в різних містах і капітально відремонтував три і при цьому жодного разу не платив ні так званого 1% інструментального збору, ні 4% технічного збору. Більшість пропозицій Горохова не були враховані при спорудженні будівлі в Харкові, будівництво обійшлося Селянському поземельному банку в 305 501 рублів 59 копійок.

Ще одна подробиця: доставка силікатної цегли, яка виготовлялась не в самому Харкові, а по лінії Північно-Донецької залізниці. Вартість 1000 штук його в Харкові обходилася в 18 рублів, з яких 16 рублів — це покупка на заводі акціонерного товариства "Силікат" і 2 рубля — доставка та вивантаження. А ось доставка на конях від станції Харків-Товарна Північно-Донецької залізниці на Єпархіальну вулицю влітку доходила до 5 рублів за тисячу, і тільки взимку і навесні ця вартість дещо знижувалася.

Селянський поземельний банк був ліквідований 8 грудня 1917 року, землі і будівлі, які йому належали, були націоналізовані. У харківському відділенні на Єпархіальної вулиці розмістився Народний комісаріат освіти України, але після переїзду столиці до Києва будівлю було передано 102-й школі, а після Другої світової війни — Педагогічному інституту. В цей же час за проєктом О. Г. Молокіна до неї було добудоване ліве крило.

Будівля колишнього Селянського поземельного банку є пам'яткою архітектури під № 178 в списку об'єктів у Харківській області.