Жахлива несправедливість по відношенню до одного із неоднозначних жителів Харкова початку XX століття, мабуть, і послужила вибором для цієї публікації.

У 2015 році під час декомунізації в Харкові вулицю 1-ої Кінної Армії перейменували. Логічніше було б повернути їй старе ім'я — Заїківська, але хтось уявив себе знавцем історії міста. Як результат — вулиця отримала ім'я Гольдбергівська. Очевидно, той, хто пропонував це перейменування мав на увазі Хаїма Шмерковича Гольдберга або Олександра Вікторовича Гольдберга. За які їх заслуги перед Харковом — невідомо. Але ні! Вулиця названа на честь будівельника Трьохсвятительської церкви, розташованої на ній, а значить на честь купця Григорія Йосиповича Гольберга! Звідки ж взялася літера "д"?

А справа в тому, що при складанні списку храмів Харкова із зазначенням архітектора і будівельника історик архітектури Олександр Юрійович Лейбфрейд помилково написав його прізвище не Гольберг, а Гольдберг. Пізніше академік Лейбфрейд виправив помилку і в книзі "Харків. Від фортеці до столиці" вже написав вірне прізвище — Гольберг. Чому при перейменуванні вулиці в 2015 році прізвище спотворили — незрозуміло! Чому Гольдберг, а не Гольцберг, або Гольдбарг, або Гольденберг — адже люди з такими прізвищами теж проживали в Харкові?

Хтось скаже: "Та яка різниця?". Ну що ж, хотілося б подивитися на його реакцію, якби його прізвище спотворили в документі або листуванні. А між тим, вже кілька сайтів пустилися в інтерпретації прізвища: сайт видавництва "Золоті сторінки", присвячений історії вулиць і площ Харкова, пише про клопотання купця Григорія Йосиповича Гольберга про перейменування Заїківської вулиці в Трьохсвятительську на честь побудованого тут храму і спотворює прізвище в "Гольдберг", посилаючись на газету "Південний Край" від 5 січня 1916 року. Не завадило б заглянути в газету особисто автору тексту, щоб переконатися в тому, як написане це прізвище в першоджерелі. Спробуємо переконати тих, хто сьогодні вирішив спотворити це прізвище, тим більше, що немає жодного архівного документа, де прізвище "Гольберг" стосовно Григорія Йосиповича, звучала б якось інакше.

Походження Гольберга і час їх прибуття до Харкова невідомі, крім того, що вони євреї, що прийняли православ'я. Глава сім'ї — Йосип Петрович Гольберг, помер 10 січня 1905 року і був похований на Іоанно-Усікновенському кладовищі. Про дочок нічого невідомо, а синів у нього було шестеро: Олександр, Григорій (1861 р.н.), Василь, Дмитро, Іван і Олексій (1879 р.н.). Всі займалися торгівлею і в різний час були харківськими купцями 2-ї гільдії. І тільки Григорій Йосипович Гольберг в 1903 році був зарахований до 1-ї гільдії купців Харкова.

І справа не в тому, що він був більш успішний, ніж його брати, тут найбільшу роль відіграло вигідне одруження. Дружину його звали Марія Семенівна, і не виключено, що вона була дочкою харківського купця і директора місцевого купецького банку Семена Михайловича Акименка. Зрозумілим є одне: його дружина походила з багатої сім'ї і мала свої капітали, які вкладала в покупку земельних ділянок в місті і могла собі дозволити навіть подарувати одну з них для будівництва Трьохсвятительської церкви на Заїківці.

Ця версія хоч якось пояснює і походження капіталів, і наявність контори, і магазинів товарів із заліза на центральній вулиці міста — Університетській, а також Катеринославській вулиці і Торговій площі. Більш того, в 1894 році на Університетській вулиці на орендованому Григорієм Гольбергом ділянці була відкрита парова фабрика фарб.

Тривалий час Григорій Гольберг не відокремлювався від своїх братів, а тільки очолював створене ними Товариство братів Гольберг, якому на початку XX століття належали парова фабрика олійних фарб і завод спиртових лаків. Друга фабрика була відкрита вже на дворовому місці по Бужинському провулку № 4, яке належало родині Гольберг, а постійно проживали там брати Олександр, Іван і Василь. Ще двоє братів — Олексій і Дмитро — жили в Петінского провулку в будинку під № 26.

У 1902 році ще 2-ї гільдії харківський купець Григорій Йосипович Гольберг подає прохання про встановлення гасового двигуна на орендованому свинцево-белільному заводі спадкоємців Яковлєвих в приміській слободі Іванівці. Згодом завод був викуплений Гольбергом і перебудований. В цей час він проживав на Торговій площі № 7-8, де розташовувалася і контора Товариства.

Ще в кінці XIX століття Григорій Гольберг придбав дворове місце під № 104 на Заїківській вулиці, яке належало міщанину Ксенофонтові Євлампійовичуа Васильєву і його спадкоємцям, а дружина Гольберга Марія придбала ділянки під №№ 97-101 у різних власників. У 1906 році Марія Семенівна подарувала ділянку під № 101 (750 квадратних сажень) для подвір'я Старо-Харківського Курязького Преображенського чоловічого монастиря, яку можна було використовувати для побудови нового кам'яного храму. Чоловік, в свою чергу, виділив 10000 рублів на будівництво нового храму і очолив будівельний комітет. Коли ж стало відомо, що на будівництво інші майбутні парафіяни зібрали тільки 8000 рублів, Григорій Гольберг вирішив фінансувати його будівництво самостійно.

Приблизно в цей же час Григорій і Марія Гольберги прийняли рішення про будівництво навпроти нового храму власного особняка, а також нової фабрики фарб. Для цієї мети Гольберг прикупив сусіднє дворове місце по Заїківській вулиці № 106 у спадкоємців Михайла Петровича Попова і вдови священика Олександри Іванівни Пономарьової. Тут він і побудував підприємство масляних, сухих фарб і оліфи, яке належало вже виключно Григорію Гольбергу. У радянські роки фабрика називалася "Червоний Хімік".У повідомленні до Харківської духовної консисторії від 24 жовтня 1912 року йшлося про те, що в Трьохсвятительському храмі на Заїківській вулиці закінчені кам'яні роботи, треба було встановити куполи, провести обробку і прикрасити. Настав час побудови власного будинку. Гольберги запросили для цієї мети архітектора Віктора Абрамовича Естровича.

Асиметричний двоповерховий особняк в стилі романтичного модерну прикрашають дві стилізовані вежі, розташовані в південно-східній частині будівлі і напівкругла прибудова в центрі з двору. Бароковий профіль покрівлі, кутові віконні арки, вузькі віконні прорізи, ліпний декор і інші деталі підказують нам стилізацію під середньовічний замок. На щастя, будівля збереглася до наших днів: сьогодні в ній розміщується санітарно-епідеміологічна станція.

Сам Григорій Йосипович Гольберг проводив час не тільки на своїх підприємствах і будівництві кам'яного храму, який став окрасою Харкова завдяки проєкту єпархіального архітектора Володимира Миколайовича Покровського. Він обирався головою міського купецького товариства, гласним міської думи, членом Харківського благодійного товариства, членом піклувальної ради Вищих комерційних курсів, членом Сербсько-Чорногірського комітету. Врешті-решт після освячення в 1915 році Трьохсвятительського храму він був обраний церковним старостою, де розкрився його характер не з кращого боку. Проте, красуня-церква і сьогодні прикрашає наше місто. Сам же будівельник і благодійник в кінці 1919 року залишив Харків разом із відступаючими військами Добровольчої армії.