Не багатьом старовинним будинкам в Харкові пощастило з сучасними власниками, один з таких щасливчиків розташований на вулиці Чигирина під №5. З 2002 року будівля належить корпорації "Консалтингова група "Рубаненко і Партнери", вона ж стала засновником Громадського об'єднання "Вітальня на Дворянській".

Сучасна вулиця Чигирина отримала свою назву в 1963 році на честь Юлія Чигирина, який ціною свого життя врятував двох жінок з-під коліс потяга. Першу ж назву —Дворянська — вулиця отримала в 1804 році завдяки губернському землеміру Миколі Драгомиру. У радянські роки, 4 березня 1921, Дворянську перейменували на честь анархіста князя Петра Олексійовича Крапоткіна, а в 1936 році вона отримала назву на честь більшовика Олександра Червякова, але не минуло й року, як вона в 1937 році стала Електротехнічною. У роки окупації їй повернули назву Дворянська.

Обриси Дворянської вулиці сформувалися в 1730-і роки, коли ця частина міста називалася Немишлянська слобода. У XIX столітті вулиця належала до елітної забудови Харкова, оскільки тут не велася торгівля, вона перебувала в стороні від галасливого і брудного від гною центру. У другій половині XIX століття Дворянська була знаменита своїм манежем для коней і школою верхової їзди, дешевою кухмистерською "Кухаря Івана", дитячою лікарнею, що носить ім'я убитого губернатора Дмитра Крапоткіна, а також цікавими домовласниками.

Одне з дворових місць належало дворянському роду Соболєвих, зокрема, дружині колезького асесора Вірі Яківні Соболєвій. Тут у них був дерев'яний будинок і служби. У 1883 році дворове місце під № 5 на Дворянській вулиці купив дійсний статський радник Віктор Ксаверьєвич Біскупський. У тому ж році він приступив до будівництва кам'яного двоповерхового будинку, яке закінчив в 1885 році.

Віктор Біскупський народився 5 жовтня 1838 року в маєтку батька в селі Романівка, воно ж Подолянка, Богодухівського повіту. Батько — Ксаверій Андрійович Біскупський, учасник Наполеонівських війн, почав службу товаришем в Польському уланському полку в 1803 році, а в 1817 році вийшов у відставку в чині підполковника, був кавалером ордена святого Володимира IV ступеня. Завдяки власним заслугам він був внесений до 3-ї родовідної книги потомствених дворян Харківської губернії разом з дружиною Варварою Василівною Білогрудовою і дітьми.

Віктор Ксаверьєвич був молодшим сином у родині з шістьох синів і двох дочок, закінчив у 1855 році два кадетських корпуси: Петровський полтавський, а потім Костянтинівський, звідки вийшов в 1859 році до Лейб-гвардії уланського полку. У 1860 році його відрядили до Михайлівської артилерійської академії, по закінченні курсу якої він вийшов з правами по цивільному чиновиробництву другого розряду і в 1862-1863 роках перебував на посаді кандидата мирового посередника Богодухівського повіту. Потім в 1864 році відряджений в розпорядження установчого комітету до Царства Польського і призначений членом Варшавської комісії з селянських справ.

У 1867 році за відмінну службу Віктор Біскупський був проведений ротмістром з перейменуванням в надвірного радника і в цьому ж році обраний дільничним мировим суддею в Харківській губернії і головою мирового з'їзду. Дослужився до чину таємного радника.

Він служив по виборах в земстві і предводителем дворянства, а перебравшись до Харкова, був обраний гласним міської думи. У 1896 році його призначили віце-губернатором Томської губернії. 17 квітня 1899 року Віктора Ксаверьєвича призначають членом ради Головнокомандувача цивільної частини на Кавказі з чином таємного радника, але послужив він в новому званні мало — 25 жовтня 1899 року помер в Харкові, похований на міському кладовищі. Хоча слід сказати, що у Біскупських був родовий склеп в Охтирському Свято-Троїцькому чоловічому монастирі, де і поховані більшість представників роду.

Його вдова Олена Василівна Біскупська і п'ятеро дітей продадуть будинок в березні 1908, а самі переїдуть до Петербурга, де будуть проживати на Поштамтській вулиці в будинку №11. Також вдова Біскупська купила маєток Ново-Олександрівка в Ізюмському повіті.

Новим власником садиби на Дворянській вулиці №5 стала вдова підполковника Марія Миколаївна Лазницька, яка і буде їй належати до націоналізації будівлі. Тут розмістяться радянські установи, а після Другої світової війни — школа робітничої молоді № 26. До початку XXI століття будівля знаходилась в занедбаному стані, але незабаром їй посміхнулася вдача.

У 2002 році корпорація "Консалтингова група "Рубаненко і Партнери" приступила до ремонту старовинного будинку Біскупських, зберігши по можливості його особливості та архітектуру. У 2004 році оновлений будинок став сучасним офісом і центром культурного життя Харкова.

У 2015 році "Вітальня на Дворянській" в рамках Ночі музеїв представила виставку "Історія одного будинку", до 130-річчя з дня побудови будівлі на вулиці Чигирина №5. Цю виставку можна назвати своєрідним посібником для сучасних домовласників — як любити, цінувати і берегти харківську старовину!