У шкільні роки я з батьками часто приїжджав з мого рідного Первомайського до Харкова на екскурсії до театрів, планетарію, парку ім. Горького. У такі дні одним з найпривабливіших для нас був будинок на Сумській вулиці під №21, де була знаменита "Варенична". Сьогодні це зрозуміти складно, адже щонеділі і мама, і бабуся готували вареники, які були значно смачнішими! Водночас, історія цієї садиби дуже приваблива.

Першим власником тут був каретний майстер Мартін Егер, який отримав його безкоштовно — за жеребом, як іноземець, який прибув до Харкова в 1804 році на запрошення Василя Каразіна. По сусідству була ділянка токаря Яцека Бернедорфа, але він помер в 1806 році безрідним, і його дворове місце було передано ще одному каретнику Івану Вольфу. Так майже півстоліття в цій частині Великої Сумської вулиці існували каретні заклади, де лагодили і виробляли екіпажі.

Якщо ви заглянете до двору цієї садиби і пройдете в сучасні моторошні ворота, то потрапите в досить незвичний куточок старого Харкова, в якому збереглися каретні сараї і стайня. Це дуже цінна для міста споруда, можна навіть сказати, унікальна, бо добре збереглася.

У 1860-і роки новим власником садиби став купець Яхненко, який зі своїм компаньйоном купцем Семиренком заснував торговий дім. Однак відомостей про рід їхніх занять мені виявити не вдалося.

У 1881 році в якості власника цього дворового місця Яхненка змінив харківський купець 2-ї гільдії Яків Федорович Міщенко. Він був комісіонером цукрового заводу, продавав цукор-рафінад і пісок зі складу на Рибній №19 (будинок Товариства взаємного кредиту прикажчиків). Крім цього, він володів невеликим магазином на Римарській вулиці №7, де продавалися цукерки власного виготовлення. Розширення виробництва зажадало власної садиби.

У тому ж 1881 році Міщенко зносить старі дерев'яний будинок і флігель і будує нові будівлі, зокрема, дерев'яний будинок на кам'яному фундаменті і напівповерсі фасадом на Сумську вулицю. Пізніше будинок буде обкладений цеглою. Автором проєкту імовірно вважають архітектора Йогана Гінша, але документальних підтверджень цьому немає. Всередині двору на межі домоволодіння господар звів кам'яний двоповерховий флігель, який здавав в оренду під квартири. Власник жив в оголовному будинку, тут же знаходився кондитерський магазин, а в підвалі  виготовляли цукерки.

Очевидно, конкуренцію з іншими виробниками цукерок і продавцями цукру Міщенко не витримував, тому в 1888 році продав садибу харківському купцеві 2-ї гільдії Василю Івановичу Бочарову (1845 року народження). До купецького прошарку Бочаров був зарахований в 1872 році, займався продажем олійних фарб. У цьому будинку він проживав  удвох зі своєю дружиною Єлизаветою Степанівною, діти їхні жили окремо. Флігель, як і раніше, здавався в оренду. Очевидно, що саме Бочарови побудували каретні сараї і стайні.

Бочарови володіли садибою до 1920 року, поки її не націоналізували більшовики. Відомо, що в цьому будинку після 1919 року деякий час жив видавець газети "Південний край" Олександр Олександрович Іозефович.