Напередодні поховання опубліковані перші записи українського письменника Володимира Вакуленка. Він передчував власну загибель і не намагався сховатися.

Володимир Вакуленко знав, що за ним прийдуть, але не став виїздити з Ізюмщини. Він виховував 14-річного сина із розладом аутистичного спектру і не став ризикувати, залишившись із Віталіком і батьками у Капитолівці (село на схід від Ізюму). Володимир потроху волонтерив і писав.

"Сьогодні десятий день окупації. Розумію, що якщо ці рукописи потраплять до рук ФСБ, яка має прийти після рашиської дивізії "Z" ось тільки закінчаться бої, але все ж розраховую їх передати в разі довготривалої окупації в руки міжнародних організацій, а вони за правилами міжнародних спільнот, будуть. Все ж я вірую в ЗСУ. Отак як в Бога, хай не гнівиться на мене", - публікує перші записи Вакуленка "Лівий берег".

Найважчим для Володимира під час окупації стали повна ізоляція, відсутність зв'язку і нерозуміння ситуації в Україні. За звуками боїв він робив висновки: якщо стріляють, значить є спротив, Україна бореться.

"Староста сховався від відповідальності, зв'язок був відсутній взагалі, ми не знали навіть, чи стоїть ще місто, чи взяте ворогом. Зовсім відсутність новин, повна відсутність зв’язку з будь-якими органами, щоб стала більш зрозумілою картина, що відбувалося в нашому селі – окупантів було чимало, а блок-пости через кожні 100 метрів. Постійні шпони навіть порожніх пакетів. Інше, мене збивало страшенно, що такого приниження мої нерви не витримають".

Письменник знав, що Харків бомбили, але масштабів, здається, не розумів через відсутність зв'язку та інформації з неокупованих територій.

"Мені з моїми патріотичними проукраїнськими поглядами вкрай небезпечно було б опинитися затиснутому у вороже кільце, але я не мав вибору. Поруч зі мною дитина, до всього з особливим сприйняттям усього що навколо, яка ще в перших числах березня взагалі припинила будь-яке спілкування із зовнішнім світом. Врешті я й так розумів, що всі оці вибухи, "гради", бомбардування і нові команди на кшталт "лягай" торкнуться і його аутичної психіки. [...] Харків розбомблений, і його реабілітація буде сунути роками", - писав Вакуленко.

Найбільше його вкурвлювало розуміння того, що навколо дуже багато зрадників і те, що його здадуть - це питання часу. Про деяких людей, які могли працювати на росіян, він писав знайомим у месенджерах.

"Мова про будь-яке геройство, типу зупинити БТР чи ін.: то у великих містах, а ми маленьке селище, де максимум можливо зібрати патріотичних людей – максимум 2-3 чол., це я знав давно, тому жив своїм життям відлюдником. Всеєдно знав, що мене рано-чи-пізно здадуть, а стукачів, як пізніше з’ясувалося, було чимало".

Виживати в окупованому Ізюмі з дитиною на руках було надважкою задачею. Володимир Вакуленко писав, що міська влада зникла, продуктів ні в кого не лишилося, доводилося брати їх в окупантів:

"…крупи, цукор, борошно та консерви десь у середині другого тижня привезли окупанти, тож продукти більш-менш були в усіх. Російську гуманітарку брав і я. Місцева влада ховалася десь по підвалах, забезпечення не було ніякого, окрім картоплі, гороху та квасолі з тушківкою, не було більше нічого. Варив подобу супу дитині, ділячи вміст банки навпіл на трилітрову каструлю".

Як писав раніше KHARKIV Today, під час окупації Ізюмського району сотні місцевих жителів зникли без вісті. Така ж доля спіткала і дитячого письменника, поета та волонтера Володимира Вакуленка, який у березні не повернувся з допиту. Слідчі встановили ймовірне місце його поховання, але у могилі виявили тіло невідомої жінки.  

Коли 7 березня російські танки увійшли в Капитолівку, Володимир Вакуленко зрозумів — скоро окупанти до нього навідаються. Він був досить помітною фігурою в Ізюмі та його околицях: організовував патріотичні концерти, завжди говорив українською, допомагав місцевій теробороні. 24 березня його забрали. До вересня рідним так і не вдалося дізнатися нічого про те, чи загинув він, чи лишився в полоні.

Коли після визволення Ізюмщини знайшли масове поховання, з книги записів ізюмської ритуальної служби стало відомо, що тіло Володимира Вакуленка перебуває в могилі під №319. Але тоді говорили, що в могилі тіло жінки.

У батька письменника взяли аналіз ДНК, аби встановити, чи справді в могилі знайшли тіло Володимира.

"Батькам Володимира Вакуленка повідомили, що ДНК-експертиза підтвердила: у похованні 319 було тіло їхнього сина", — написала колишня дружина Володимира Ірина Новіцька.

Люди, які ховали у місці масового поховання в Ізюмі, розповіли поліцейським, що 12 травня окупанти наказали їм закопати тіло убитого чоловіка, яке було неподалік біля села Капитолівка. 

"Свідки помітили кульові отвори в тілі та простріляні документи українського письменника. Тіло знаходилось на вулиці більше місяця", — сказав Болвінов.

Володимиру Вакуленкові було 50 років.

Шостого грудня в Харкові поховають літератора. Прощання відбудеться у вівторок, о 12:30 у Свято-Дмитрівському храмі УГКЦ на вулиці Полтавський шлях, 44. 

О 14:00 Володимира Вакуленка поховають на Харківському міському цвинтарі № 2.