"Це моє бачення світу, для мене зразок — це афінська демократія: місце у народних зборах автоматично гарантує сплату податків і місце у фаланзі полісу (фаланга — стрій давньогрецької піхоти, поліс — форма держави у Стародавній Греції — ред.). Якщо ти голосуєш і приймаєш якісь рішення, ти відповідаєш за це своїм гаманцем, особистим часом та життям".

Так заступник командира роти піхотного підрозділу Нацгвардії лейтенант Олег Овсієнко з позивним Шворц пояснює, чому він, не вагаючись, двічі одягнув військову форму: 2014-го і зараз. Історична освіта дається взнаки.

Олега я знаю давно, з часів навчання в університеті — ми обидва закінчили історичний факультет Каразінського університету (тоді ще імені Горького), він на рік раніше. Прізвисько Шворц з'явилося у студентські роки — однокурсники вважали, що він схожий на неймовірно популярного в ті роки Арнольда Шварценеггера. Є навіть легенда, ніби у студентському квитку замість фото Олега вклеїли обличчя Арні — каверза пройшла, харківського студента так і не відрізнили від американської знаменитості.

Після закінчення універу Олег чесно пропрацював п'ять років у школі за фахом, учителем історії. Виявилося, це не та професія, яка потрібна державі, через безгрошів'я молодий історик змушений був зайнятися підприємництвом, і досить успішно.

У 2014 році з початком російської агресії на сході України Олег Овсієнко спершу брав участь у "Громадській теробороні" Харкова, а потім пішов добровольцем до місцевого батальйону "Харків-1" під командуванням Сергія Янголенка, влітку опинився на Донбасі. Три роки воював спочатку під Донецьком, потім під Луганськом, Маріуполем, Новотроїцьким, Гранітним, Мар'їнкою.

Коли почалася повномасштабна війна, Олег знову став у стрій.

— 25 лютого 2022 року пішов у військкомат, там мені дали направлення до 92-ї бригади, ми спробували виїхати, але дорогу перехопили і ми туди не дісталися. Наступного дня нас відправили до частини Національної гвардії. Там ми отримали зброю, і кілька груп висунулося на північ Харкова, на Об'їзну та в Дергачі, захищати місто від прориву мобільних, танкових груп. В одній із таких протитанкових груп я був. У перші дні частина прийняла бої. Основний удар припав з боку Циркунів та Бєлгородського шосе на схід від нас, були на Дергачівському напрямку, там багатьох зупинили на підходах до міста, у нас були епізодичні бої, до того ж, прикривала артилерія. Артилеристи великі молодці, дуже хорошо відпрацьовували.

Враження Шворца від дій противника на початку війни можна передати словом подив:

— Перші місяці була якась безладність, таке враження, що абсолютно без розвідки, без голови ось це "ми увірвалися, ми прорвалися" — увірватися на кількох машинах у центр міста абсолютно безглузде заняття, на мій погляд, якщо не варте якихось конкретних цілей. А виконаних цілей у Харкові ми не бачили: вони прорвалися кудись на Шевченка, вони прорвалися кудись до "Нікольського"... Сенс усіх цих дій був зовсім незрозумілий. Їх знищили, нічого критичного вони не вивели з ладу, нікого з міської влади не ліквідували, телевежі свої улюблені вони не підірвали — якось незрозуміло було, куди й навіщо вони пруться. Таке враження, що у Гіркіна у Слов'янську вийшло, і вони за таким шаблоном намагалися діяти, але навіть для цього сил і засобів не вистачило явно.

Спочатку вони намагалися прориватися мобільними групами взагалі без артпідтримки, просто заїхати, захопити якісь вузли, дороги, перерізати постачання, бути присутніми. А згодом після того, як вони зупиняються або їх зупиняють, вони намагаються окопатися, що в них непогано виходить. Але тоді під Харковом це не допомогло. Ось зараз на північ від Харкова вони тримають невелику ділянку кордону, їм вдається її утримати.

Ворогів нацгвардійцю довелося знищувати особисто. На питання, що він відчуває, вбиваючи агресора, Шворц відповідає: "Лягаю спати з почуттям відмінно виконаного обов'язку".

Війна артилерії – так останнім часом оцінюють нинішню ситуацію на фронті та різні військові експерти, і у Генштабі. Олег Овсієнко згоден з такою оцінкою. Історична освіта наводить на паралелі:

— Наразі скрізь більше діють артилерією, обстрілюють позиції, масових проривів, атак немає, це на Луганщині більше. У нас обстрілюють "Градами", "Ураганами", ствольною артилерією великого калібру, але вперед не йдуть, така а-ля Перша світова війна: діють великими калібрами на відстані, хто кого перший виявив, хто перший артилерію навів. Як ми жартуємо: "Наші артилеристи не дають нам прославитись".

Щоб досягти хоч якихось успіхів, противнику доводиться звужувати дуже смуги наступу і про якийсь стратегічний успіх взагалі не може йтися. Зараз ситуація паритету, поки що вони не витратили наступальний потенціал, а він не безкінечний. Десь наступають вони, десь наступаємо ми, але тенденція до того, знову ж таки, як історик скажу: це як кінець 1941 року, після цього ми наступатимемо.

Про різницю у війні на сході України 2014-го і зараз Шворц теж говорить як історик:

— 2014 рік абсолютно однозначно мені нагадував Громадянську війну в Україні у 1918-20-му роках, зараз ніби більше схоже на Першу світову війну з прогризанням позицій, з усталеним фронтом. Таких широких операцій, як замислювалися на початку цієї війни, з оточеннями, взяттями в облогу, за прикладом Другої світової війни, у Росії однозначно не вийшло.

Ну і, звичайно, як і всі, хто пройшов АТО/ООС, Овсієнко запевняє — за ці роки українська армія якісно змінилася на краще:

— Наша армія зараз вища за усілякі похвали, бо свого часу була думка, що маленька радянська армія не може перемогти велику радянську армію, але на щастя, наша армія, незважаючи на те, що кажуть, реформувалася. Можливо, недостатньо швидко, але процес пішов, і тепер можна бачити, що "маленька радянська армія" цілком може протистояти "великій радянській армії".

Автор: Філіп Дикань