У Харкові добігає кінця процес деколонізації. Від 2022 року міськрада перейменувала 510 топонімів, зокрема 35 отримали імена загиблих захисників України.

Серед усіх перейменованих вулиць понад 20% названі на честь видатних діячів минулого та сьогодення. Тоді як імена Павла Тичини або Володимира Івасюка всі давно знають, прізвища нових героїв українського народу — військовослужбовців, що загинули під час російсько-української війни — ще мало відомі широкому загалу. KHARKIV Today розказує про людей, які заслужили бути на мапі нашого міста.

Ми не можемо чекати закінчення війни

Процес деколонізації в Харкові почався навесні 2022 року, але іменні вулиці з'явилися лише через рік — на початку війни в міськраді обережно ставились до ідеї увічнення на карті імен героїв російсько-української війни, адже довгий час в Україні існувало правило: після смерті видатної людини має пройти щонайменше 10 років перед тим, як її увічнять у топоніміці. Тому спершу перейменування були досить абстрактні, вулиці отримували назви Героїв Харкова або Героїв Рятувальників.

Процес зрушив із місця завдяки тиску громадськості, харків'яни засипали міського голову петиціями з проханням назвати ту чи іншу вулицю іменем загиблих захисників. Лише у червні 2023 року прізвища героїв потрапили на карту. Першими стали Плеханівська, Державінська та Броненосця Потьомкіна — вони отримали імена відповідно Георгія Тарасенка, Дмитра Коцюбайла та Олега Громадського. Вулиці підбирали так, аби вони утворювали певний ансамбль — усі вони розташовані поблизу площі Захисників України. Крім того, безіменний сквер отримав ім'я Владислави Черних, бойової медикині підрозділу "Хартія".

У 2024 році процес пішов жвавіше, харків'яни активно обговорювали потенційних кандидатів на увічнення в соцмережах, писали петиції та звернення до міськради від громадських організацій. Деякі, щоправда, сумнівалися в тому, що імена героїв треба давати вулицям уже зараз і просили почекати кілька років, мовляв, будуть нові герої, для яких не лишиться вільних вулиць.

"Ми не можемо чекати завершення війни, бо це невідомо коли станеться, ми вже 11 років перебуваємо у війні. Вшановувати пам'ять треба тут і зараз. Є ще вулиці, які можна буде перейменувати. Окрім вулиць, є  інші можливості глорифікації. Наприклад, у міськраді обговорюють проєкт меморіалу, який має бути біля 134 школи, де так званий Карякін сад. Там відбувся бій, який став переламним у битві за Харків. Кожного буде вшановано — через вулиці, меморіали, іменні стипендії — є чимало варіантів, як це може бути", — пояснила KHARKIV Today координаторка Харківської топонімічної групи та начальниця Північно-східного відділу Українського інституту національної пам'яті Марія Тахтаулова.

Вона наводить у приклад вищезгаданий сквер Владислави Черних, який раніше взагалі не мав імені. Таких скверів у місті ще багато, один з них, наприклад, може отримати ім'я Сергія Янголенка, колишнього командира підрозділу "Харків-1", що загинув під час звільнення Малої Рогані у березні 2022 року. Його іменем пропонували назвати спочатку Краснодарську, а потім — Якутську, в результаті поки не назвали жодну вулицю.

За яким принципом обирали імена

У першу чергу у Топонімічній групі, яка формувала пропозиції для міськради, відбирали імена тих загиблих військовослужбовців, які народилися, або вчилися у Харкові, або ж захищали Харківщину. Далі вагомим аргументом за увічнення було звання Героя України — серед 35 військовослужбовців таких дванадцятеро. Деякі з інших мають усі шанси стати Героями невдовзі, бо відповідні петиції зареєстровані на сайті Президента України. Крім того, мерія отримувала колективні звернення від родин військовослужбовців, громадських організацій або військових частин.

Відповідні нові іменні назви намагалися підбирати у тих районах, де герої жили або навчалися. Наприклад, Яна Червона жила на Родниковій.

"Глісада Джуса — колишній в'їзд Трінклера — там навчався Андрій Пільщиков, Джус,  жив він теж неподалік, на вулиці Культури. Родина Олега Адамовського просила назвати вулицю на його честь саме на Холодній Горі, у його рідному районі. Вулиця Олега Гуцола  — також дружина просила назвати на його честь саме Адигейську. Враховували прохання родин максимально там, де це було можливо", — пояснює Марія Тахтаулова.

У Харкові ще залишилось перейменувати близько 50 вулиць, це вже робитиме не міський голова, а начальник Харківської обласної державної адміністрації. Він має видати відповідний документ до 27 липня. У Топонімічній групі обіцяють, що у цьому пакеті перейменувань обов'язково знайдуться місця для імен захисників.

Ким були наші нові герої?

Серед 36 героїв, на честь яких названі нові вулиці (одна з них носить ім'я братів Гипиків, а їх двоє — тому й 36 людей, але 35 вулиць) — 35 чоловіків та одна жінка, Яна Червона.  

У топоніміці увічнили льотчиків і розвідників, танкістів та піхотинців, харків'ян, що захищали "Азовсталь" і жителів інших регіонів, які полягли в боях за Харківщину. Не лише тих, хто пішов воювати у 2022 році, а й тих, хто віддав життя за Україну ще тоді, коли війна називалась АТО. Згадаймо поіменно кожного з них.

Богдан Гипик — майор, заступник командира батальйону полку "Азову", загинув 17 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання у Маріуполі у віці 33 років. Вулиця Братів Гипиків — колишня Оренбурзька.

Антон Дербілов — художник, скульптор, доброволець Нацгвардії. Брав участь у звільненні Балаклії та Ізюму, був нагороджений медалями "За хоробрість у бою". У квітні 2023 року загинув у боях під Кремінною на Луганщині у віці 43 років. Вулиця Дербілова — колишня Тургенівська.

Дмитро Кочетков — член Харківського клубу альпіністів, військовослужбовець. Загинув у квітні 2022 року у Маріуполі, де на "Азовсталі" займався евакуацією поранених. Йому було 42 роки. Вулиця Кочеткова — колишня Кюї Цезаря.

Георгій Тарасенко — командир добровольчого підрозділу "Фрайкор". До повномасштабної війни воював на Донбасі. Загинув під час звільнення Малої Рогані 25 березня 2022 року у віці 25 років. Герой України. Вулиця Тарасенка — колишня Плеханівська.

Андрій Пільщиков (Джус) — харківський військовий льотчик, під час оборони столиці став одним із "Привидів Києва". У складі закордонних делегацій лобіював передачу Україні винищувачів F-16. Загинув 25 серпня 2023 року під час зіткнення двох навчальних літаків. Йому було 30 років. Глісада Джуса — колишній в'їзд Трінклера.

Дмитро Антоненко — відомий юрист, військовослужбовець. Старший інструктор з водіння групи спеціального призначення (кінологічної) Нацгвардії. Загинув 27 червня 2022 року біля села Дементіївка, активувавши GPS-датчик безпілотника на хибній позиції та відволікши вогонь артилерії на себе. Вулиця Антоненка — колишня Мінська.

Вадим Манько —  капітан Нацгвардії. 24 лютого 2022 року організував оборону Харкова на виїзді в бік Циркунів. Брав участь у звільненні Харківщини. Загинув 13 серпня 2022 року поблизу села Соснівка на півночі області під час евакуації поранених. Герой України. Вулиця Манька — колишня Чкалова.

Дмитро Коцюбайло — командир батальйону "Вовки Да Вінчі". Звання Героя України отримав ще за життя. Доброволець з 2014 року. Російське вторгнення зустрів поблизу міста Щастя на Луганщині. 7 березня 2023 року Коцюбайло загинув у битві за Бахмут у віці 27 років. Вулиця Коцюбайла — колишня Державінська.

Валерій Дейнека — кандидат наук, підполковник 92-ї окремої штурмової бригади. Брав участь у звільненні Харківщини у вересні 2022 року, в обороні Кліщиївки. 2 жовтня 2023 року, незважаючи на поранення, офіцер організував піший відхід очолюваної групи під обстрілами противника в районі Андріївки на Донеччині. Врятував життя своїм солдатам, а сам загинув під обстрілом. Вулиця Дейнеки — колишня Клинська.

Всеволод Татьков — бойовий медик штурмової бригади Kraken. Брав участь у звільненні Харківщини, Донбасу, боях за "дорогу життя". Загинув 4 липня під час виконання спеціального завдання з евакуації поранених побратимів з оточення в районі Бахмута. Йому було всього 19 років. Вулиця Татькова — колишня Борзенка. 

Олег Гуцол — майор ЗСУ.  Олег Гуцол загинув 6 березня 2022 року під час виконання бойового завдання між Харковом та Чугуєвом. Йому було 32 роки. Провулок Гуцола — колишній Адигейський.

Дмитро Шаповал — випускник історичного факультету ХНУ, військовослужбовець ЗСУ. Загинув 19 липня 2022 року на Херсонщині у віці 32 років. Провулок Шаповала — колишній Углицький.

Мирослав Мисла — молодший лейтенант, командир взводу штурмової роти "Карпатська Січ". Активний учасник "Революції Гідності". На війні з 2015 року. Загинув 2 жовтня 2016 року поблизу села Кримське Луганської області від множинних вогнепальних поранень під час мінометного обстрілу у віці 24 років. Вулиця Мисли — колишня Цілиноградська.

Ігор Остапович — підполковник Прикордонної служби. Загинув 9 березня 2022 року на Луганщині. Провулок Остаповича — колишній Балакірєва.

Іван Щоголев — старший солдат 92 -ї бригади. Засновник і командир розвідувального підрозділу "Бешкетники Сірка". Загинув внаслідок обстрілу на Луганщині у віці 24 років. Герой України. Вулиця Щоголева — колишня Уральська.

Ілля Коваль — служив у 4-й бригаді Нацгвардії командиром взводу СПГ. Загинув 7 квітня 2022 під час оборони взводного опорного пункту. Йому був усього 21 рік. Вулиця Коваля — колишня Кибальчича.

Яна Червона — волонтерка, військовослужбовиця. Загинула у 39 років під час мінометного обстрілу 2 квітня 2019 року поблизу Попасної. Вулиця Червоної — колишня Родникова.

Іван Лєщєнков — капітан 93-ї бригади ЗСУ. До повномасштабного вторгнення він воював на Волноваському напрямку, в Старогнатівці, в Авдіївці. Звільняв населені пункти біля Балаклії, а потім на Ізюмщині. Загинув 14 липня 2022 року при звільненні села Дібрівного біля Ізюму. Герой України. Провулок Лєщєнкова — колишній Балашовський. 

Олег Овсеєнко — волонтер, займався патріотичним вихованням молоді. У 2022 році вступив в лави ЗСУ, загинув під час виконання бойового завдання 16 червня того ж року.  Вулиця Овсеєнка — колишня Верхнєудінська.

Олександр Лавренко — капітан ЗСУ, командир танкової роти 93-ї бригади. Загинув у 2014 році. Під час боїв за Піски підірвав себе разом з танком, аби той не захопили вороги. Герой України. Вулиця Лавренка — колишня Кацуби.

Олег Громадський — полковник ЗСУ. Екс-командир 16-го окремого мотопіхотного батальйону «Полтава». Один із засновників «Штабу оборони Харківщини». Загинув 24 лютого 2022 року, в перший день масштабного вторгнення Росії до України. Йому було 48 років. Вулиця Громадського — колишня Броненосця Потьомкіна.

Микола Кравченко ("КруК") — громадський і політичний діяч. ідеолог Азовського руху, один із засновників ГО "Патріот України". Загинув 14 березня 2022 року, разом з колегою Сергієм Машовцем, під час супроводу іноземних журналістів у селі Горенка Бучанського району Київської області, внаслідок ворожого обстрілу. Йому було 38 років. Вулиця Кравченка — колишня Фонвізіна.

Олег Адамовський — полковник ЗСУ (посмертно). Служив у складі 92-ї бригади. Загинув 12 березня 2022 року під час оборони Харкова. Група під його керівництвом натрапила на ворожу засідку. Олег Адамовський до останнього прикривав відхід побратимів. Йому було 30 років. Герой України. Вулиця Адамовського — колишня Камська.

Олександр Подольський — рятувальник, сержант служби цивільного захисту. Загинув 17 березня 2022 року під час гасіння пожежі на ринку "Барабашово" у віці 30 років. Вулиця Подольського — колишня Амурська.

Олександр Чабан — старший лейтенант 92 ОМБр. Загинув 20 липня 2022 року у боях з російськими окупантами під селом Гракове Харківської області. Вулиця Чабана — колишня Білогорська.

Олександр Партала — лейтенант Нацгвардії, командир взводу розвідки, захисник Маріуполя. Загинув 2 березня 2022 року під час зіткнення з групою противника. Йому було 37 років. Вулиця Партали — колишня Балакірєва.

Юрій Савчин — підполковник зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 92 ОМБр. Загинув у віці 48 років 5 травня 2022 року під час наступу ЗСУ під Харковом, підірвався на міні. Вулиця Савчина — колишня Ростовська.

Сергій Барсуков — старший лейтенант Нацгвардії. На початку війни брав участь в обороні Харкова, відбивав атаки диверсантів, провів цілу низку блискучих розвідувальних операцій у тилу ворога. Загинув 28 червня 2022 року поблизу Дементіївки у віці 29 років. Герой України. Вулиця Барсукова — колишня Федоренка.

Тарас Бобанич — командир 2-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу "Правий сектор". Загинув у віці 33 років 8 квітня 2022 року під час звільнення Харківщини, прикривши собою побратимів. Герой України. Вулиця Бобанича — колишня Смольна.

Олександр Орлов — підполковник, командир групи снайперів Окремого загону спеціального призначення "Омега". Загинув 7 березня 2022 року від кульового поранення, відбиваючи напад російської диверсійно-розвідувальної групи на блокпост "Роза Вітрів" у районі східної околиці Харкова. Йому було 35 років. Герой України. Вулиця Орлова — колишня Матросова. 

Ярослав Гипик — брат Богдана Гипика. Ярослав був капітаном снайперської групи "Азову", загинув 19 березня 2022 року під час оборони Маріуполя, йому було 28 років. Вулиця Братів Гипиків — колишня Оренбурзька.

Тарас Редькін —  льотчик-винищувач, заступник командира ескадрильї. Загинув у віці 25 років неподалік від лінії бойового зіткнення. Був збитий 25 вересня 2022 року, відвів літак від населеного пункту. Вулиця Редькіна — колишня Пєшкова.

Олександр Чуб —  харківський військовослужбовець, лейтенант ЗСУ. Загинув 19 червня 2022 під час штурму вогневих позицій ворога у Сєверодонецьку у віці 27 років. Герой України. Вулиця Чуба — колишня Огарівська.

Сергій Пархоменко — харківський льотчик, капітан ЗСУ. Знищив понад 20 ворожих танків, понад 50 бойових броньованих машин, 55 транспортних засобів, 20 цистерн з пальним та кількасот солдатів і офіцерів РФ. Неодноразово уміло виводив авіаційну техніку з-під ракетних ударів ворога. Загинув 14 травня 2022 року поблизу Гуляйполя. Йому було всього 25 років. Герой України. Провулок Пархоменка — колишній Чкалова. 

Сергій Пономаренко — головний сержант 92-ї ОМБр ім. Івана Сірка. З 2014 року брав участь в АТО/ООС в Донецькій і Луганській областях. Загинув під час бою в 134-й школі на вулиці Шевченка. Вулиця Пономаренка — колишня Кисловодська.