Штраф за розбитий акваріум і радянська скульптура

"Нова пошта" розбила акваріум за 500 гривень і отримала штраф у 300 мільйонів. Приблизно так в медійному полі було представлено конфлікт, що виник між найбільшим українським приватним поштовим оператором і регуляторним органом із довжелезною назвою - Державною службою з питань безпечності харчових продуктів і захисту споживачів (скорочено – Держпродспоживслужба, або ж просто ДППС). Штраф став одним із найбільших (але не найбільшим)  і сколихнув українське суспільство. Принаймні, бізнес-спільноту.

Насправді, штрафів було два, і лише один із них має стосунок до розбитого  акваріума. Скарга клієнта стала підставою для візиту посадовця ДППС до 49-го відділення "Нової пошти" у Харкові, і 154 млн штрафу було накладено за «перешкоджання перевірці». Ще 171 млн "Новій пошті" виписали за підсумками перевірки відділення №3 у Чугуєві: там клієнт поскаржився, що його обрахували.

"Нова пошта" мовчати не стала, звинувативши керівництво обласного управління ДППС у рекеті і пообіцявши боротися за свої права в суді. CEO НП Володимира Поперешнюка публічно підтримали українські бізнесмени, деякі політики і навіть чиновники. Оперативно відреагувала і голова Держпродспоживслужби Владислава Магалецька. Вона ініціювала внутрішнє розслідування, під час якого ситуацію "розібрали на молекули" і дійшли висновку: штраф неадекватний виявленим порушенням. Тому його уже відкликали з Виконавчої служби.

НП, у свою чергу, пообіцяла працювати над спрощенням процедури відшкодування клієнтам збитків за пошкоджене майно, адже якби власнику акваріума одразу повернули його вартість, то, можливо, конфлікт було б вичерпано одразу.

Отже, "Нова пошта" завдяки своїй вазі та суспільному резонансу відбилася від явно неадекватного стягнення. Але цей випадок актуалізував і без того актуальну проблему якості того самого інвестиційного клімату в Україні. Адже ситуація, коли посадовець середньої руки може не лише накладати астрономічні штрафи, а бізнес може оскаржити рішення лише після фактичного стягнення цих коштів, створює суттєві корупційні ризики і явно не надає Україні інвестиційної привабливості. Та й  справі реального захисту прав споживачів це навряд чи допомагає. Після скандалу з НП декілька українських бізнесменів повідомили про наміри активніше лобіювати зміни до законодавства і доопрацювання Закону "Про захист прав споживачів", щоб унеможливити подібні ситуації в майбутньому.

Слід відзначити, що ставлення деяких чиновників до бізнесу як до "класового ворога", а не до як до генератора податків і робочих місць, і сприйняття державних органів як каральних, а не сервісних – це одна з посттоталітарних травм українського суспільства. Адже  в СРСР приватна ініціатива не заохочувалася, а бізнес вважався злочином. Навіть в нетривалі періоди НЕПу та Перебудови, коли громадянам дозволяли займатися підприємництвом,  державна пропаганда висміювала бізнесменів, представляючи їх злодійкуватими аферистами і протиставляючи "чесним трудівникам". На подолання негативних наслідків  тоталітарного минулого була спрямована реформа декомунізації, яка сприймалася суспільством насамперед у перейменуванні вулиць і демонтажі скульптур вождям. Але реформу не можна вважати завершеною, адже досі, навіть через 30 років після розпаду Радянського Союзу, закладені тоді психологічні установки досі живі. 

До речи про "вождів". Демонтаж сотень і сотень пам’ятників гостро поставив питання перед громадами щодо їх подальшої долі. Безліч "леніних" досі перебувають на балансі органів влади, самоврядування і комунальних підприємств, займаючи місце на складах, в коморах чи на задніх дворах установ. Першим притулком для "вождів" в Україні став "Парк радянського періоду" - музей монументального мистецтва доби тоталітаризму в Путивлі, створений на базі КП Сумської облради ще у 2016 році. Згодом подібний заклад з'явиться і на Харківщині: відповідну експозицію просто неба облаштують у меморіальному комплексі "Висота маршала Конєва". Першим експонатами стали бронзовий Ленін з Ізюма, який місцева громада так і не змогла продати як лом кольорового металу,  й інший металевий  Ілліч з Нової Водолаги.

Регламент розбрату і доля заступників голови облради

Цього тижня в Харківській обласній і міській радах увагу було прикуто до регламенту – ключового нормативно-правового акту, що разом із профільними законами визначає правила роботи місцевого самоврядування.

І якщо в міськраді поки що йдеться про спроби депутатського корпусу зробити чинний регламент більш демократичним, то обласна рада отримала  перше в цьому скликанні судове рішення про скасування рішення сесії на підставі порушення регламентних норм. При чому позивачем виступив саме міський, а не обласний депутат - член фракції "Опозиційної платформи – За життяЦ Анатолій Родзинський. Харківський окружний адміністративний задовольнив його позов і скасував призначення чотирьох депутатів облради заступниками її голови Артура Товмасяна.

З першого погляду звучить доволі загрозливо: визнання  призначення заступників незаконним створює потенційну можливість подальшого оскарження підписаних ними документів. Що, у свою чергу, може спровокувати ефект доміно, розбалансувати і навіть заблокувати роботу облради, від чого напряму залежить функціонування багатьох  підприємств і фінансування життєво важливих програм. Однак катастрофи поки що немає. Альберт Кононенко, Валерія Мураєва, Андрій Малиш і Тетяна Біловол залишаються на своїх посадах. Рішення суду ще не набуло чинності, в обласної ради є час оскаржити його в апеляції. І цим правом вона обов’язково скористається.

Формальною підставою для позову Родзинського стало те, що на момент обрання головою облради Артур Товмасян ще залишався головою Харківської райдержадміністрації і не міг суміщати ці дві посади. Крім того, позивач послався на норму закону про місцеве самоврядування та чинний (на час першої сесії облради восьмого скликання) регламент, у яких згадуються «перший заступник і заступник голови», а не «заступники». Збільшення кількості удвічі, за словами Родзинського, порушило його права, адже гроші, що витрачаються на апарат, могли б піти на освіту, медицину і на іншу соціалку.

Якщо у викладеному вище випадку дії Родзинського і компанії можна розглядати як політичний тролінг, то в міськраді він долучився до ініціативної групи, що наполягає на абсолютно справедливих вимогах. Йдеться про включення до регламенту норми про обов’язкову публікацію проектів рішень не пізніше ніж за 10 діб до сесії. За часів Кернеса опозиційні депутати нерідко скаржилися, що  мерія показувала проекти ледь не за кліька годин до початку голосування, і детально ознайомитися з ними фактичної можливості не було. Підписи під зверненням до секретаря міськради Ігоря Терехова поставили представники п’яти з шести фракцій: Дмитро Булах з "Блоку Світличної", Андрій Іванов з "Європейської Солідарності", Анастасія Федорик зі "Слуги народу", Сергій Терещук з "Партії Шарія" і уже згаданий Родзинський з ОПЗЖ. У найбільшій – фракції "Блоку Кернеса - Успішний Харків" – тих, хто підтримав би цю ініціативу, не знайшлося.

Утім шанси на ухвалення цього рішення таки є: якщо Терехов включить його до порядку денного і якщо соратники підписантів у їхніх фракціях дисципліновано натиснуть зелену кнопку. Навіть за умови, що ніхто з "Блоку Кернеса" не голосуватиме «за», в сесійній залі теоретично може назбиратися до 50 голосів (з 43 мінімально необхідних).

Ширяєв за ґратами, Мошенський – за кордоном

Харківський координатор проросійського організації "Патріоти – За  життя" Олег Ширяєв знову потрапив за ґрати. Увечері 5 липня поліцейські демонстративно затримали його в самісінькому центрі міста, неподалік від облдержадміністрації.

Брак офіційної інформації дозволив місцевим ЗМІ зробити припущення про те, що інтерес правоохоронців до екс-командира "Східного корпусу" пов’язаний із нещодавнім замахом на його колишнього побратима Артема Мошенського, який отримав кульове поранення в шию поблизу свого помешкання тиждень тому. Адже керівництво "Нацкорпусу" звинуватило в організації цього злочину саме Ширяєва.

Згодом прокуратура пролила трохи світла на цю ситуацію: виявилося, що підставою для затримання стало нехтування Ширяєвим процесуальними обов’язками в рамках справи про спробу рейдерського захоплення елеватора в селі Занки. У 2018 році Ширяєв уже відбув місяць у СІЗО, але після внесення застави в 1 млн гривень вийшов на волю. Активісту оголосили тоді підозру в хуліганстві із  застосуванням зброї. Адвокатом підозрюваного тоді, до речи, був Олексій Кучер, котрий у 2019 році обрався до Верховної Ради від «Слуги народу», став головою Харківської ОДА, а зараз очолює Державну регуляторну службу.

Тоді ж поліцейські намагалися "розкрутити" ще одну справу, де фігурував Ширяєв: про масові заворушення і підпал житла. Підставою для неї стали протести в Краснокутську наприкінці 2015-го проти бездіяльності місцевих правоохоронців у розслідуванні резонансного злочину: зґвалтування та вбивства неповнолітньої дівчини. Тоді розлючені протестувальники, серед яких бачили Ширяєва й "азовців", зламали паркан і побили вікна в будинку начальника районної поліції, у хід пішли навіть коктейлі Молотова.

Схоже, що "елеваторна" справа виявилася перспективнішою: через три роки після тих подій Ширяєва знову затримали і примусово доставили до суду, де підозрюваному обрали найсуворіший запобіжний захід: тримання під вартою без права внесення застави. Щоправда лише не вісім днів, і 12 липня підозрюваний має вийти на волю. Адже саме цього дня спливає термін досудового розслідування кримінального провадження. Адвокат Дмитро Попов пообіцяв оскаржити рішення суду в апеляції.

Судове засідання відбулося вранці 6 липня, під будівлею Київського райсуду було багато поліції, а також чергували представники "Нацкорпусу" на чолі з Костянтином Немічевим. Підтримав Ширяєва лише народний депутат Ілля Кива. Обмежившись відео зверненням, в якому обурювався "розправою" над соратником і звинувачував владу в спробі дискредитуват» його "патріотів".

Мошенського тим часом відправили на лікування до Ізраїлю. Харківські медики зробили йому дві операції, витягши уламок кулі з хребта. До аеропорту реанімобіль проводжали друзі з фанатського  й "азовського" середовища, організувавши живий коридор із фаєрами. Якщо з ізраїльською клінікою домовитися не вдасться, то "Нацкорпус" намагатиметься покласти Мошенського до берлінської "Шаріте".