Наприкінці 1920-х років, за ще не закінченою будівлею Держпрому розгорнулося масштабне будівництво житлових будинків. Однією з найактивніших будівельних організацій того часу була будівельна контора харківського відділення Окржитлосоюзу. У 1929 і 1930 роках ця організація ледь справлялася з усіма замовленнями, які надходили до них, якимось дивом вони вишукували необхідну кількість гужового транспорту, робітників, будівельні і оздоблювальні матеріали. Якість робіт була жахливою, але, мабуть, у інших будівельних контор вона було ще гіршою.

Колишні землі Імператорського Харківського університету за  Держпромом, що будувався, хоча і були розплановані, але ще наприкінці 1929 року вулиці там були безіменними. Сучасна вулиця Чичибабіна мала робочу назву Кільцева 2-а, у 1932 році вона називалася Червоних друкарів, а у 1936 році була перейменована у вулицю VIII з'їзду Рад, у 1942 році окупаційна влада присвоїла їй ім'я художника Миколи Бурачека. З 1943 року їй повернули колишню назву, і вже у 1995 році вона отримала ім'я поета Бориса Чичибабіна.

Саме на вулиці Чичибабіна Окржитлосоюз у 1929 році будував житловий кооператив "Червоний швейник", або просто "Швейники", який зберігся під № 3. Наприкінці того ж року Харківський міський банк вирішив побудувати свій житловий кооператив, отримавши земельну ділянку, що примикає до житлокоопу "Швейники", тобто № 5 на нинішній вулиці Чичибабіна. Міськбанк розглядав тільки дві кандидатури на будівництво: Окржитлосоюз і їх прямого конкурента Укрпайбуд. З огляду на обставини фінансування і можливі терміни, вибір був однозначний — Окржитлосоюз, у якого на "Швейнику" велися активні роботи, а значить, будмайданчик був розгорнутий, був необхідний штат працівників, відтак і узгодження про примикання двох будинків пройде значно простіше, якщо дві сусідні будівлі проєктує одна організація.

Отримавши у перших числах вересня 1929 року замовлення на будівництво житлового будинку для Міськбанку, Окржитлосоюз зіткнувся з першою проблемою — відсутністю архітектора, оскільки всі свої були завантажені роботою, що називається, "по вуха". Для виготовлення ескізів, проєкту і робочих креслень запросили архітектора зі сторони, Михайла Францевича Покорного, який взявся виконати ескізи через три дні після отримання плану ділянки, а через сім днів після узгодження ескізу надати проєкт. Після затвердження проєкту він зобов'язався за десять днів надатии робочі креслення для земляних робіт, кладки фундаменту і першого поверху будівлі, а за двадцять днів — увесь комплект креслень. Загальну вартість проєкту і робочих креслень він оцінив у 4680 рублів. Головний архітектор Окржитлосоюзу Дмитро Торов з такими термінами погодився, і наприкінці вересня 1929 року Покорний приступив до роботи.

Поспіх був обумовлений ​​виділенням коштів з Центрального банку, який поставив умовою виділення грошей негайний початок робіт. Орієнтовну вартість будівництва на 22 жовтня 1929 року Дмитро Торов оцінював у 760 тисяч рублів.

Ще на початку обговорення проєкту до Міськбанку приєдналися інші організації, які хотіли б отримати квартири у новому житловому будинку, і тому первинне ім'я житлокооп "Мськбанк" було замінене на житлокооп "Загальногромадський" .

Затвердження проєкту проходило 3 листопада у Міськбанку на площі Тевелєва, 18, представляв його старший проєктувальник Оркжитлосоюзу Юрій Ігнатовський. На обговоренні головному архітектору Окржилсоюзу довелося постаратися, щоб відстояти ряд деталей. Більш детальний проєкт передбачалося представити замовникам пізніше, він припускав навіть розміщення меблів у квартирах. Міськбанк зі свого боку зажадав усунути важливе, на їхню думку, питання — окрему ванну кімнату у двокімнатних квартирах.

Цегляна будівля нового стоквартирного житлового будинку будувалася у чотири поверхи, з підвалом і у деякій частині з цокольним поверхом. Всі службові приміщення: кочегарня, пральня, сараї, вугільний склад, червоний куточок, приміщення для зборів, а також квартири обслуговуючого персоналу (двірник, опалювач) розташовувалися у підвалі. Більшість квартир житлокоопу  були трикімнатними (всього 60), ще тридцять були двокімнатними, а десять — чотирикімнатними. Передбачалася установка телефонів у всіх без винятку квартирах.

Висота стель у квартирах була 3 метри, у кімнатах були паркетні підлоги і магноліті у кухнях, ваннах і вбиральнях, оздоблення стін альфрейне,у кожній квартирі свій балкон. На кухнях стояли газові кахельні плити, для подачі гарячої води там встановлювали залізні баки на 10 відер з окремою топкою. На даху був влаштований солярій і прогулянковий майданчик.

Паралельно з будівництвом велася активна боротьба з розкраданнями будівельних матеріалів з будмайданчика "швейників" і "загальногромадських". Міліція відмовлялась встановити окремий пост у цьому районі, і керівництво Окржитлосоюзу з незадоволенням спостерігало, як активно велося будівництво у приватному секторі, особливо на Пісках, вкраденими матеріалами. Окржилсоюз зажадав від міліції негайного обшуку на приватних будовах з вилученням будматеріалів.

Закінчилося будівництво житлокоопу "Загальногромадський" навесні 1931 року, 29 травня того ж року замовник прийняв будинок.