Сьогодні нікого у Харкові вже не здивуєш історіями про німців-промисловців Трепка, Мельгоза чи Бергенгейма, мецената і благодійника, власника найбільшого заводу у нашому місті Максиміліана Гельферіха. Німці-власники цирків, оранжерей, друкарень та книгарень, представники стародавніх лицарських прізвищ, губернатори і просто чиновники міцно увійшли в історію дореволюційного Харкова. Здавалося б, важко знайти яскравіших особистостей, ніж представників вже відомих нам німецьких прізвищ. Сьогодні мені хотілося б зруйнувати цей міф і представити незвичайну для Харкова людину, яка жила тут і присвятила себе лютеранській громаді міста. Йтиметься про Міхаеля Готфріда Давіда Гільдебрандта.

Готфрід Гільдебрандт народився 28 вересня 1785 року в містечку Брітціге у Померанії у сім'ї кістера Християна Фрідріха Гільдебрандта. Він прибув до Харкова у 1814 році для служби вчителем музики в Інституті шляхетних дівчат. З перших днів перебування тут Гільдебрандт увійшов у лютеранську громаду, яка на той час переживала не найкращі часи, не мала постійного пастора і місця проведення богослужіння. З приїздом до Харкова пастора Розенштрауха Готфрід Гільдебрандт став одним із найактивніших представників лютеранської громади. Він увійшов до церковної ради, а з 1828 року став церковним старостою, якийсь час обіймав посаду штатного органіста на богослужіннях.

У 1826 році Готфрід Гільдебрандт запропонував відкрити у Харкові лютеранську школу для дітей бідних іноземців, але церковна рада відмовила йому в цьому, оскільки стояло питання про будівництво кірхи і всі ресурси прямували саме на це.  І тоді Гільдебрандт вирішує відкрити школу у своєму власному будинку на вулиці Куликівській з навчанням протягом шести місяців. Бачачи таку неймовірну шляхетність, пастор Розенштраух не міг не підтримати Гільдебрандта і став передавати йому для школи свою власну платню у 400 рублів. Церковна рада вже у 1827 році також була змушена  підтримати починання Гільдебрандта, приступивши до збирання грошей для школи.

Після закінчення будівництва кірхи, не розплатившись ще з боргами, місцева лютеранська громада задумалася про будівництво будівлі для школи. Вона була закладена 30 травня 1832 року, протягом будівництва заняття, як і раніше, проходили у будинку Готфріда Гільдебрандта. Вони припинилися лише 26 січня 1833 року, коли Гільдебрандт помер. Це стало потрясінням для лютеранської громади у Харкові, адже він як церковний староста займався неймовірною кількістю справ, і коли постало питання про те, ким його замінити, не знайшлося жодної людини.

Місцеві лютерани не відразу змогли зібрати необхідну суму для встановлення пам'ятника Гільдебрандту на його могилі, а коли у 1835 вони нарешті запропонували його дружині 200 рублів, Шарлотта Габріель Вільгельміна, уроджена фон Шмерфельд, відмовилася від цих грошей. Вона теж збирала гроші на пам'ятник дорогому чоловікові і не хотіла ділити ні з ким цей дар на згадку про нього.

У Готфріда і Шарлотти Гільдебрандт було шестеро дітей: Даниїл — інспектор у лютеранській школі, створеній його батьком; Федір — майбутній військовий лікар і дійсний статський радник; Йосип — купець і пивовар; Іван — вчитель музики і органіст. Імена ще двох дітей на сьогоднішній день невідомі.

Характер Готфріда Гільдебрандта розкривається і пізніше, вже після смерті, коли у 1834 помер його батько і постало питання про спадщину в Померанії. Виявилося, що ще після смерті у 1813 році матері Готфріда Гільдебрандта і його сестри Генрієтти, по чоловікові Франц, їм належала спадщина, яку батько і запропонував їм у рівних частках. Однак Готфрід у 1814 році відмовився від своєї частки на користь сестри, написавши батькові: "Також надаю на її користь усе те, що нам колись із батьківської спадщини дістатись може, і не вимагаю нічого більше, як тільки Вашого батьківського благословення та сестрину любов".

Дружина Готфріда Гільдебрандта прожила у Харкові довге і, можна сказати, щасливе життя, у середині XIX століття на Куликівській вулиці вона збудувала кам'яний двоповерховий будинок. Поруч із нею більшу частину життя провів Іван Готфрідович Гільдебрандт, який народився 29 січня 1824 року. Він пішов стопами батька, служив органістом у кірсі і вчителем музики в Інституті шляхетних дівчат, на деякий час виїжджав служити органістом у Катеринодар. Він рано помер — 21 серпня 1869 року, але у будинку матері продовжувала жити його сім'я: дружина Марія Іванівна і син Василь, який був бухгалтером у харківському відділенні казначейства.

Шарлотта Гільдебрандт померла 23 серпня 1881 року, не доживши кількох днів до свого 76-річчя, але ще за кілька років до цього вона переписала домоволодіння на Куликівській вулиці своєму онуку Василю Івановичу Гільдебрандту. Крім служби бухгалтером у чині титулярного радника він також мав на Нетеченській вулиці лавку бакалійних і москальних товарів. Василь Іванович Гільдебрандт помер до 1890 року, його дружина Олена Петрівна, уроджена Флота, не порозумілася з матір'ю чоловіка і з'їхала. А отримавши будинок у спадок, тут же його продала. У роки радянської влади їхня донька Шарлотта зазнала репресій, проживаючи в Амурській області.

Після Гільдебрандтів дворовим місцем на Куликівській вулиці, 19 володіли то якась Є. І. Волобуєва, то міщанка Ганна Андріївна Вишневецька, поки на початку XX століття його не купив титулярний радник Яків Петрович Бурас. У 1913 році він реконструював старий будинок Гільдебрандтів за проєктом архітектора Бориса Ісааковича Гершковича. Сьогодні колишній будинок Гільдебрандтів знову перебудований і у ньому розмістився готель "Куликівський".