Тезу про загальну грамотністьі населення приписують сьогодні за старою радянською традицією більшовикам, проте у Харкові вона прозвучала і реалізовувалася і до їх приходу до влади. Чим же було викликане таке важливе починання? Справа у тому, що у 1901 році Харків був шостим містом Російської імперії за кількістю учнів у підвідомчих місту навчальних закладах. Нас випереджали не лише столиці, а й Київ, Одеса, Самара і Нижній Новгород. З запровадженням у 1904 році Харківської міської ради училища, яка здійснювала нагляд за місцевими школами, почалася розробка планів з реформування народної освіти. У результаті діяльності нового органу до 1910 року навчання у міських школах стало безкоштовним, а кількість учнів досягла 4176 чоловік.

У тому ж  1910 році гласний міської думи дійсний статський радник Василь Васильович Шихов, директор харківського першого реального училища, представив свою доповідь про введення загального навчання у місті протягом 10 років. Проєкт передбачав враховувати поступове зростання населення,кількість дітей шкільного віку, міністерську субсидію, кількість діючих міських шкіл та училищ, а також приватних навчальних закладів. Відтак, до 1920 року потрібно було відкрити 27 нових шкіл, у яких повинен бути 81 комплект учнів. Проєкт Шихова був схвалений у міністерстві народної освіти, і з 1911 року приступили до його реалізації. На 1912 рік з міського бюджету передбачалося на ці цілі виділити 9%, що становило 457,5 тисячі рублів. Всього на цей час у Харкові було 38 початкових шкіл, у яких навчалося 114 класів.

Одним з нових сучасних навчальних закладів у Харкові повинно було стати міське училище імені цесаревича Олексія. Рішення про його будівництво було прийняте у 1913 році, під будівництво місто купило земельну ділянку у Августа Федоровича Грундлера на розі Токової (зараз вулиця Канадурова) і Іллінської вулиць. Вибір ділянки був не випадковий, оскільки на сусідній ділянці Грундлера, яка виходила на Кладовищенську вулицю (зараз Озерянська), в орендованих дерев'яних будівлях розташовувалося міське училище. Тож, новий навчальний заклад не виник на порожньому місці, тут розташовувався і комплекс службових будівель, був свій парк і великий сад.

Проєкт будівлі для нового училища склав архітектор Іліодор Іліодорович Загоскін, він був затверджений будівельним відділенням Харківського губернського правління 30 жовтня 1914 року. Спостерігав за ходом будівництва міський архітектор Олексій Іванович Линник, можливо, саме тому і сам проєкт помилково приписують його авторству, хоча збереглася записка Линника до технічного відділення Харківської міської управи, у якій він вказує автором проєкту саме Іліодора Загоскіна.

Нова будівля училища представляла собою триповерхову кам'яну споруду на підвальному поверсі. Підвал займали вестибюль і швейцарська, роздягальні, кухня, посудна кімната, їдальня, комори, опалювальні котли, кімнати кухарки і сторожів. На першому поверсі було всього три навчальних кімнати, учительська, квартира завідувача, вбиральня, ванна і ватерклозети. На другому поверсі знаходилися сім навчальних кімнат і вчительська. На третьому ще шість навчальних кімнат і актова зала. Кожен поверх забезпечувався кімнатами з ватерклозетами, вбиральнями і світлими просторими коридорами.

Будівництво училища було закінчено влітку 1915 року, з революцією втратило ім'я царственого спадкоємця. У 1918 році тут розмістилася чоловіча гімназія імені Івана Франка. У роки Другої світової війни будівля отримала пошкодження, відновили її до 1952 року за підтримки Південних залізниць, деякий час навчальний заклад був їхньому підпорядкуванні. А у 1960 році гімназія стала середньою школою № 18 імені Івана Франка, зараз це Харківська спеціалізована школа № 18 з поглибленим вивченням англійської мови.