Жовтень 1878 року, в маєтку дворян Булацелів у Безмятежному Куп'янського повіту проходять випробування нового двокорпусного плуга конструкції Ернеста Мельгозе. Представники земства, навколишні землевласники, барон Фітінгоф — всі в захваті від простої і зручної конструкції, яка показала відмінні результати.

Сам Ернест Іванович Мельгозе задоволений такою незвичайною увагою. Приїхавши до Харкова з Саксонії, технік за освітою і винахідник сільськогосподарської техніки, він звернув увагу, що місцеві землевласники використовують металевий двокорпусний плуг системи Ромсона. Виробляли його в Англії, він був досить важким, незручним, а головне — дорогим, але конкурувати з ним в Російській імперії було нікому.

Мельгозе відкрив склад з продажу сільськогосподарської техніки, а з ним і майстерню з виготовлення власних агрегатів в 1874 році. Першим його винаходом в Харкові став двокорпусний плуг. З огляду на те, що ним повинні були користуватися місцеві селяни, він максимально спростив його, зв'язавши металеві частини плуга дубовими брусами. Вдала конструкція стала втричі легшою, в два рази дешевшою, але головне — Мельгозе використовував якісний метал.

Однак місцеве земство звернуло увагу на його винахід тільки чотири роки по тому! Випробування проходили на ділянці землі, яка 10 років не оброблялася, була сухою і твердою, завитою корінням рослин. У плуг запрягли чотири пари волів, він з легкістю заглибився в землю майже на 20 сантиметрів при ширині борозни в 65 см. Випробовували плуг і на більшу глибину в полі після прибраної пшениці. При обслуговуванні плуга потрібні були погонич для волів і працівник, який витягав плуг при зміні борозни, з чим цілком справлявся навіть 14-річний хлопчик. Якість оранки була вище усіляких похвал, винахід Мельгозе став набувати популярності у сільських господарів.

Зробивши вдалу модель плуга, Ернест Мельгозе приступив до його масового виробництва. Де ж розміщувалася майстерня з виробництва сільськогосподарського реманенту? Можна сказати, в самому серці елітної Захарківської слободи, на Дворянській вулиці. Мельгозе орендував дворове місце з кам'яними будівлями у вдови купця Кароліни Карп, сьогоднішня його адреса: вулиця Чигирина (колишня Дворянська) № 3. З 1881 року це дворове місце перейшло до харківського купця Абрама Давидовича Капона, який займався виробництвом тютюнових виробів.

Більшість будівель цього дворового місця і донині збереглися в тому самому вигляді, відколи тут розташовувалася майстерня Ернеста Мельгозе, лише один кам'яний флігель "виріс" на один поверх, а один з дерев'яних сараїв був знесений.

Успіхи в конструюванні і виробництві потребували від Мельгозе розширення справи, і після покупки старої фабрики екіпажів у харківського купця 2-ї гільдії Філіпа Сергійовича Марченка на Кінній вулиці, він в листопаді 1880 року подав прохання про відкриття заводу землеробських машин і знарядь. Протягом 1880 року будувалася двоповерхова кам'яна будівля для ковальської і ливарної майстерні, окреме приміщення для парової машини. У ливарній звели вагранку для плавки міді та чавуну. Всі приміщення були просторими і світлими, опалювальними, що було в дивину для харківських лікарів і інженерів, які оглядали будівлі перед відкриттям. Робітники проживали у приватних квартирах, крім них на заводі було 15 учнів, які жили на верхньому поверсі будівлі ливарної. Проєкт будівель заводу зробив інженер Д. Абрамсон.

Завод Мельгозе був оснащений найновітнішими верстатами і обладнанням з 50% машинним виробництвом, мав власну електростанцію, 75 різноманітних верстатів і до 300 чоловік робітників. У 1910 році завод виробляв продукції на 500 000 рублів. З 1876 року майстерня, а потім і завод Мельгозе виробляв кінні молотарки, сконструйовані Ернестом Івановичем. До 1910 року завод випустив  їх майже 20000 одиниць. З 1900 року завод Мельгозе розпочав виробництво сівалки власної конструкції, краще якої не було в Російській імперії. Всі знаряддя, які сконструював Ернест Мельгозе, відрізнялися легкістю ходу, простотою і міцністю конструкції.

Ернест Мельгозе помер в 1909 році і похований в Харкові на лютеранському кладовищі. Все життя він присвятив своєму заводу та конструюванню сільськогосподарських машин, майстерно втілюючи свої ідеї в масове виробництво. Як благодійник, він підтримував лютеранську громаду Харкова і Німецьке товариство допомоги.

Після смерті Ернеста Івановича заводом керувало товариство, в якому провідну роль грали його дружина Луїза Яківна і син Володимир Ернестович Мельгозе. Як і батько, він став винахідником, конструктором і інженером сільськогосподарських машин. На жаль, з початком Першої світової війни його заарештували і в 1914 році вислали як військовополоненого з Харкова до міста Стерлітамак Уфімської губернії. На всі прохання матері повернути сина на підприємство, якому потрібні його знання і досвід інженера і комерсанта, уряд відповідав відмовою. Водночас, завод Мельгозе продовжував працювати і виготовляв, крім сільгоспзнарядь, для потреб імператорської армії двоколки, втулки, колеса, ручки для кіркомотиг, чавунні бомби для 90-мм бомбометів. За радянських часів підприємство увійшло до складу заводу "Серп і молот", основу якого склав колишній завод Гельферіха-Саде.