Бувають будинки у Харкові з абсолютно безликим фасадом на червоній лінії, без будь-якого натяку на старовину. Але варто тільки зайти у двір, як стає видно деталі, властиві старовинному будинку. Один з таких будинків розташований по Каплунівському провулку під № 2. Сотні людей проходять повз щодня, не звертаючи на нього жодної уваги, хоча вікна його першого і другого поверхів, а також вхід до під'їзду відрізняються від всіх інших частин будівлі. І дійсно, зайшовши у двір, відразу видно, що це був прекрасний садибний будинок, який вписаний у більш пізню споруду.

Каплунівський провулок був утворений на місці колишнього Каплунівського міського кладовища, остаточно скасованого у 1844 році. Спочатку тут були землі державних селян, а в 1860-і роки на них почали планувати майбутні вулиці і провулки. Першою адресою стала Каплунівська площа, потім з'явилися Каплунівська вулиця і провулок.

Велику земельну ділянку на Каплунівській площі придбав у3 1860-і роки доктор медицини, статський радник і доцент Імператорського Харківського університету Йосип Семенович Сицянко, розраховуючи побудувати тут або садибу, або свою приватну клініку. Але так і не встиг цього зробити, оскільки ця місцевість не була упорядкована, тому клініку Сицянко відкрив на Чернишевській вулиці. У цій замітці можна було б розповісти побільше про цю цікаву людину і його діяльність у Харкові, але будівель він ніяких тут не побудував, тож ми повернемося до нього в інших історіях.

Після смерті Йосипа Сицянка у 1886 році спадкоємці продають цю земельну ділянку в 1897 році дружині статського радника і професора по кафедрі міжнародного права Імператорського Харківського університету Всеволода Пієвича Даневського Варварі Павлівні. Як і Сицянко, Всеволод Даневський не був уродженцем Харкова. Син сенатора Пія Никодимовича Даневського, автора судової реформи імператора Олександра II, Всеволод Даневський здобув освіту у Німеччині і Швейцарії, а потім, як і Сицянко, закінчив Московський університет і прибув до Харкова у 1882 році.

Відразу ж після покупки домоволодіння, у тому ж 1897 році, Варвара Даневська приступила до будівництва кам'яного двоповерхового з мезоніном житлового будинку. У родині Даневських було четверо дітей: Михайло, Варвара, Борис, Софія, тому велика квартира другого поверху була зайнята власниками. Ще дві квартири розташовувалися на першому поверсі і в мезоніні, залишки останнього і сьогодні можна побачити з двору у витонченому напівкруглому балкончику. Значних розмірів сад, посаджений ще Сицянком, був окрасою садиби.

У дворі була ще одна споруда – кам'яний сарай, у тому ж стилі, що і будинок. Сьогодні, дивлячись на нього, можна сказати, що це швидше флігель, але ні, житловим приміщенням його зробили вже після націоналізації більшовиками.

Невідомо, чи встиг пожити зі своєю сім'єю Всеволод Даневський у новому будинку, адже 25 березня 1898 він помирає після тривалої хвороби. Його відспівали в університетській домашній церкві і поховали на міському кладовищі. Товариші Даневського по університету відгукувалися про нього як про солідного вченого і обдарованого лектора, енергійну людину, яка пристрасно  захоплювалася юриспруденцією. Він розвивав теми суду присяжних і скасування смертної кари, реформування середньої освіти, виступав в судах в якості безоплатного захисника. Високий на зріст, з різкими рисами обличчя, суворим поглядом, гучним голосом – Всеволод Пієвич Даневський справляв сильне враження у суді і на студентів.

Вочевидь, утримувати домоволодіння по Каплунівському провулку Варварі Даневській було не під силу, і 14 липня 1906 року вона продала його вдові потомственого почесного громадянина Софії Федорівні Нікітіній.