Вивчаючи історію будинку на Сумській № 23, розумієш, як же яскраво і незабутньо Михайло Булгаков позначив у своєму безсмертному творі "Собаче серце" совдепію у частині її ставлення до домоволодіння. "Пропал дом. Что будет с паровым отоплением?", — риторично запитує професор Преображенський. Саме цими словами можна описати стан будинку на розі Римарської та Сумської вулиць, у якому він опинився за  чотири роки радянської влади і перебування у ньому житлового кооперативу № 193, та так, що будинку потрібен капітальний ремонт. Але можливо він був в такому жахливому стані і до встановлення радянської влади? Що ж, спробуємо розібратися.

Ця частина Сумської вулиці тісно пов'язана з домоволодінням під № 21, майже століття вони були одним цілим і належали одним і тим же людям. Спочатку токареві Бернедорфу, потім каретному майстру Вольфу. Останній побудував дерев'яний будинок фасадом на Тараканівський провулок (так у першій половині XIX століття іменувався провулок, що з'єднує Сумську і Римарську вулиці біля сучасного Оперного театру).

У 1860-і роки новим власником садиби став купець Яхненко, зі своїм компаньйоном купцем Семиренком заснував торговий дім, який займався продажем цукру. Старий будинок Вольфа вони знесли, а дворове місце використовували для складів з цукром, торгівля ж йшла на Рибній вулиці, 19. У 1881 році новим власником дворового місця став харківський купець 2-ї гільдії Яків Федорович Міщенко, він же успадкував і торгівлю цукром, бувши у той час комісіонером цукрового заводу.

У 1882 році Міщенко перебудовує будівлю на дворовому місці за проєктом інженер-капітана Захара Колодяжного, а у 1889 році продає ділянку харківському купцеві 2-ї гільдії Василю Івановичу Бочарову. Саме купець Бочаров розділив велике дворове місце на дві частини, залишивши собі садибу під № 21 з будинком, де у наш час була знаменита "Варенична", решту в 1897 році продав.

Першим покупцем став 24 лютого 1897 року харківський купець Андрій Якович Жмудський, який вступив у право володіння 6 квітня того ж року і тут же продав його. Кутову частину незабаром купив надвірний радник, лікар Борух Іоселевич Фукс за 15000 рублів сріблом.

Борух Фукс народився у 1860 році у сім'ї купця, у 1887 році закінчив медичний факультет Імператорського Харківського університету і поступив ординатором в акушерську університетську клініку, проте вже у наступному році вирішив відкрити власну жіночу лікарню з пологовим і віспощепленим інститутом. 25 жовтня 1888 він подав на затвердження проєкт статуту лікарні, який був затверджений 11 січня 1889 року. Мабуть, самому лікарню йому було не потягнути, і він запрошує свого старшого товариша лікаря Михайла Яковича Данилевського очолити лікарню разом. Відтак  компаньйони подають прохання на зміну статуту лікарні 12 червня 1889 року. Новий проєкт був затверджений 12 серпня 1889 року.

Спочатку лікарня розташовувалася у Харінському провулку (нині провулок Людмили Гурченко), потім переїхала до будинку Рубінштейна на Сумську вулицю. До 1900 року діяльність приватної лікарні Фукса і Данилевського була визнана корисною владою і вони отримали права державної служби. У цей же час Борух Фукс приступив до будівництва кутового будинку на розі Сумської і Римарської вулиць.

І житловий двоповерховий будинок, і триповерхова будівля для лікарні була побудована добротно: з центральними електрикою, водопостачанням, каналізацією, опаленням, ванними кімнатами і ватерклозетами, залізними балками і бетонними перекриттями. В обох будинках були дубові двері і вікна, гарне внутрішнє оздоблення, паркетні підлоги, альфрейна робота і шпалери на стінах. Щоправда, будівля лікарні була дещо простішою.

Будинок фасадом на Сумську вулицю здавався внайми. На першому поверсі була аптека, при ній чотири житлові кімнати і три лабораторії, а також частина підвального поверху. На другому поверсі були дві житлові квартири по шість кімнат кожна, ще одна на сім кімнат у мезоніні.

Триповерхова лікарня з фасадом на Римарську вулицю спочатку не мала квартир лікарів, але пізніше для них був відданий третій поверх. На перших двох поверхах розташовувалися 16 кімнат лікарні. На третьому — 7 кімнат під квартири. У підвальному поверсі знаходилася система опалення і кухня, наверх з кухні приготовані страви подавалися на  влаштованому ліфті.

Загальна прибутковість будівель становила до 1914 року 19 400 рублів сріблом із загальними витратами у 6738 рублів щорічно, з яких 2770 рублів становило опалення і 1500 рублів — повинності. Вартість же домоволодіння досягала 177 200 рублів сріблом на 20 лютого 1914 року. Одна тільки земля площею у 225 квадратних сажнів (понад тисячу кв. метрів), коштувала 67599 рублів сріблом.

Але і споруда Боруху Фуксу обійшлася недешево — йому довелося брати гроші у борг і зрештою закласти будівлю у Харківський земельний банк. 27 вересня 1917 року Фукс продає домоволодіння за 600 000 рублів потомственному почесному громадянину Михайлу Івановичу Богатирьову, який проживав у повітовому місті Сумах, а не у Харкові.

Більшовики, які прийшли до влади, спочатку не націоналізували будівлю повністю, влаштувавши замість приватної аптеки так звану радянську аптеку № 16 і лікарню, яку очолив лікар Михайло Гнатович Футран. Але у 1920 році домоволодіння було повністю націоналізоване, у житловому будинку на Сумській, де проживали тільки три сім'ї, житлокооп № 193 з гучним ім'ям "Трудова користь" заселив до дев'яти квартир 78 чоловік, ну, а далі все, як передбачав професор Преображенський: до середини 1924 року будинок на Сумській вулиці вже був у аварійному стані і потребував капітального ремонту.