Під час виконання бойового завдання на Півдні України загинув захисник із Великобурлуцької громади.

Іскак народився у селі Хатнє Великобурлуцької громади у багатодітній родині, закінчив місцеву школу, опанував професії водія та зварювальника, працював у будівництві, захопився виготовленням кованих воріт.

Після армії він переїхав у Новопокровку Чугуївського району, де працював на комбінату хлібопродуктів. У 2022 році, коли почалась повномасштабна війна, він пішов до військкомату, щоб стати на захист України, проте і того разу, і кілька разів потім його відправляли додому з центру комплектування.

Восени 2025 року Іскака мобілізували, після БЗВП він потрапив до штурмової піхоти.

"Побратими бачили в ньому людину, здатну вести за собою. Бійці згадують його як безстрашного солдата. Він завжди був першим там, де інші вагалися або діяли обережніше. Вважав: якщо настав той момент, то нічого не зміниш. За цю відчайдушність товариші говорили, що Іскаку треба було дати позивний не "Татар", а "Сміливець", — повідомили у громаді.

20 травня 2026 року родина Іскака отримала сповіщення про те, що він зник безвісти. Солдат, вогнеметник 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Чарівне Пологівського району Запорізької області.

Іскака Іскакова поховали у Новій Покровці.

У захисника залишились дружина, син та сестра.