Керівник відділення саперів житомирських рятувальників Олександр Павленко із колегами два місяці працював на Харківщині, розміновуючи деокуповані території. 

З командою Олександр почав працювати 17 вересня. Розміновували цивільну інфраструктуру: спочатку йшли по залізничних коліях, потім по лініях газопостачання, — розповів сапер Суспільному Житомир.

"Це були і залишки боєприпасів, які не спрацювали, і касетні елементи з "Градів", "Смерчів", були касетні міни ПОМ-2, ПОМ-3 зустрічалися. ПФМ "Метелик" або "Пелюстка", стрибаючі АЗМ. Деякі місця на залізничних коліях були заміновані — розтяжками, сигналками, мінами. В полях дуже багато стояло танкових мін, майже всі були пластиковими", — ділиться Олександр.

Такі міни майже неможливо знайти металошукачем, до того ж при їх встановленні окупанти вдавались до хитрощів.

"Як пише книжка, вони взагалі не знаходяться. Там невеличка металева запчастина, і її знайти дуже важко. Часто ставилися вони і з деякими хитрощами. Їх закопували на велику глибину. Теоретично, вона спрацює не одразу, а коли промокне, роз’їздиться. Неодноразово військові і цивільні проїжджали одними і тими ж дорогами, ми там їздили, і в певний момент така міна вибухала. Також були хитрощі – ставили цю танкову міну, глибоко закопували, а під неї ставили додатковий заряд або клали ще одну міну і ставили через пеньочок. Ми про такі випадки чули. Тобто пеньок передасть навантаження на вибухник, але через відстань прилад цю міну не побачить... Ми вчилися по ходу: щось ми теоретично знали, що є такі міни, такі боєприпаси, але практично стикалися з ними вперше", — розповів керівник відділення.

Дуже часто на мінах підривались цивільні: "Таких випадків було дуже багато. Часто підривались на танкових мінах, закопаних в землю, люди на автівках, тракторах, комбайнах. Підривались на протитанкових касетних мінах, які були у людей в городах, біля домівок... Суть у тому, що вони закидали ними просто все — не там, де мали йти наші війська, а по місту кидали ці танкові касетні міни. Тобто люди виходять, а вони лежать і в будь який момент можуть спрацювати. Їм і ваги людини вистачає. Куп’янськ, Харків ними закидані", — повідомив Олександр.

Росіяни використовували і протипіхотні міни. Були змішані мінні поля, де їх встановлювали вручну — танкові і протипіхотні нажимні міни. Саперам зустрічалися і міни з натяжною дією — АЗМ-72. Так само багато було ПФМ — "Пелюстка" або "Метелик".

Їх принцип дії — від натиску на грубшу частину. "Якщо наступити, вона вибухає. Сама вибухівка тут рідка. Вона з касетного боєприпаса. Є такі установки, вони вилітають зі "Смерчів", "Ураганів". Такі міни є зеленого і коричневого кольору. Була ситуація, коли ми працювали на об’єкті газопостачання. Повертаємося — нас зупиняє дорожня служба. Там працювала якась бригада з Тернополя. І в них на таких мінах підірвався грейдер. Грейдеру ясно, що нічого не буде, резину порвало. Але небезпека в тому, що ось вони латають дорожнє полотно, асфальт, ось зріз асфальту, ось трошки такі чагарники поросли, трава, і на обочині такі міни валяються. Достатньо вбік відійти на пів метра, і ноги немає.

Були ще випадки, там же позиції росіян лишились, і цивільні ходять, їм цікаво подивитися. Ми провели їм інструктаж. Були й випадки, коли люди просили нас подивитись житлові вагончики на підприємстві, яке продавало сільгоспхімію. Там був великий склад аміачної селітри під відкритим небом, і там були позиції росіян. Вони там усе порозстрілювали, порозбивали. І люди нас просили відкрити унітази — самі боялись. Ми дистанційно відкривали їх. Але там нічого не було", — згадує Олександр.

За словами Олександра Павленко, існує програма перепідготовки фахівців для розмінування: готують і саперів, і офіцерів перекваліфіковують на піротехніків. Зокрема на базі Центру гуманітарного розмінування, який раніше базувався в Харкові, зараз його перевели в інше місце, а також на базі кафедри спеціальних і піротехнічних робіт Національного університету цивільного захисту України в Харкові.

Як писав KHARKIV Today, Харківська область — серед найнашпигованіших вибухівкою в Україні