Минулого тижня у Куп'янскому районі оголосили обов'язкову евакуацію для дітей та лежачих хворих. Автобуси надає місцева влада та волонтери, у Харкові та Житомирі переселенців готові селити в гуртожитки і безкоштовно годувати. Але більшість людей, що проживають біля лінії фронту, відмовляються їхати самі та вивозити дітей з-під обстрілів.

Лише у Куп'янській громаді зараз проживає більше 800 дітей, разом з іншими прифронтовими громадами їх набереться до тисячі. Щодня район потерпає від обстрілів, у Куп'янську надовго пропадає електрика, у Петропавлівці та Дворічній її немає зовсім, отже про повноцінне навчання в школі не може бути й мови. 

Дітей забрати не можуть

Село Петропавлівка розтягнулося вздовж річки Гнилиця аж на 11 кілометрів. До війни воно було велике і багате. Тут проживало майже 2,5 тисячі чоловік, була робота на місцевих молочній та птахофермах і ветсанзаводі. Зараз лишилося не більше семисот людей. Хтось виїхав через Росію ще під час окупації, більшість покинули громаду вже після звільнення, коли росіяни почали активно обстрілювати село. До лінії фронту тут — лічені кілометри, Гряниківка, де постійно точаться бої, знаходиться приблизно в 20 кілометрах на північ. Звуки боїв в селі майже не стихають. Трапляються такі дні, коли місцевим жителям доводиться сидіти в підвалах годинами.

Сліди руйнувань у громаді видно неозброєним оком: росіяни розбомбили ліцей, пошкодили місцевий клуб і багато приватних будинків. Газу і електрики в селі немає. В таких умовах намагаються жити та ще вчитися 38 дітей.

"Мобільний зв'язок проривається, діти можуть отримувати завдання, спілкуватися з вчителями. Ми роздали в кожен будинок ліхтарі на сонячних батареях та генератори", — розповіла KHARKIV Today староста Петропавлівської громади Ольга Козирєва.

Оскільки евакуація для дітей обов'язкова, то батьки, які навідріз відмовляються виїжджати з дітьми, повинні написати заяву про те, що вони беруть на себе відповідальність за життя своїх дітей. Але навіть підписати документ згодні не всі.

Схожа ситуація — у Вільхуватській громаді. З 10 прикордонних сіл днями вивезли 19 чоловік, зокрема 11 дітей, ще дев'ятеро неповнолітніх лишаються разом із батьками. Так само, як і в Петропавлівці, вони позбавлені можливості вчитися. Світла в селах немає, привезли генератори, але цілий день вони не можуть працювати.

"На сьогодні ми зібрали вже 149 заяв-відмов від евакуації від жителів цих сіл, у тому числі від батьків дітей. Процедури примусового вилучення дітей у батьків зараз не існує", — розповів KHARKIV Today голова Вільхуватської територіальної громади Євген Шаповал.

Дійсно, хоч влада і оголосила обов'язкову евакуацію із зон бойових дій, але в Україні немає закону, який змусив би батьків вивозити дітей з небезпечних сіл біля лінії фронту проти їхньої волі.

Хата, господарство і худоба

На традиційній нараді в понеділок голова Куп'янської міської військової адміністрації Андрій Беседін дає завдання підлеглим: вмовляти знайомих, у родинах яких є діти, виїхати з міста.

"Відпрацьовуємо з людьми, спілкуємось, доводимо, пояснюємо. Це не означає, що будуть якісь наступи та Куп'янськ хтось хоче здати, але треба думати про життя і здоров'я, насамперед, дітей. Ці обстріли, це дуже важко і для дорослого, а для дитини тим паче", — пояснює голова.

Керівники громад запевняють: люди не їдуть не тому, що не знають куди. Ще кілька місяців тому волонтери, які роздають гуманітарну допомогу, почали привозити плакати-пояснення. Там розписано, що люди будуть жити не в спортзалі чи наметі, а в гуртожитку в Харкові, їх годуватимуть гарячими обідами, а потім даватимуть продукти, щоб вони самі собі щось готували. Нещодавно відгукнувся Житомир, там чекають на 500 родин з Куп'янського району. На думку місцевих голів, причини відмов інші.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди цілодобово сидять у підвалах. Як живе Дворічна на лінії вогню

"Можна їх зрозуміти, з одного боку — у них хата, господарство, худоба якась. Крім того, ситуація з обстрілами цих населених пунктів не змінюється вже деякий час, якоїсь ескалації за останні місяці в нас не відбулося, просто ми працюємо на випередження", — каже Євген Шаповал.

Часто люди задумуються про евакуацію лише тоді, коли ворожий снаряд прилітає до них на подвір'я. Так було, наприклад, в селі Артільне на кордоні. Донедавна там залишалися жити усього дві пенсіонерки. Їхати вони відмовлялися, волонтери час від часу привозили їм продукти. Але одного дня ворожий снаряд потрапив у сарай однієї з місцевих жительок, того ж дня обидві жінки ухвалили рішення про евакуацію.

Староста Петропавлівської громади помітила, що навіть якщо люди їдуть, то стараються поселитись десь недалеко, аби час від часу приїжджати та наглядати за домоволодінням. Багато людей не їдуть з цих сіл, бо дійсно не можуть лишити худобу — корову та свиню не забереш з собою в гуртожиток.