Влада має визначитися: вона береже Україну чи будує Малоросію?

На третій рік війни, на тлі чергового загострення ситуації на фронті, треба зафіксувати очевидне. Якщо цей парламент нездатний зробити дві елементарні речі - прийняти закон, за яким визнати Росію агресором, а ОРДЛО - окупованими територіями, це буквально значить, що цей парламент не має проукраїнської більшості. Він не є українським і не відповідає українським інтересам.

Більш того - ми своїми власними руками і своєю нерішучістю та надмірною толерантністю, своєю злочинною відсутністю політичної волі та притомної стратегії створюємо комфортні умови для агресорів та терористів. Й не тільки по «той» бік, але й дехто з цього боку виграє від цього дивного статус-кво обох сторін.

Один українець віддає своє життя за Україну на передовій, а інший українець у той самий час, торгуючи з так званими ДНР/ЛНР, отримує гроші на свій банківський рахунок або безпосередньо в кишеню.

Близько 17 тисяч штатних працівників українського підприємства «Укрзалізниця», проживаючи на території ОРДЛО, щоденно зайняті на розвантаженні залізничних вагонів з російською військовою технікою, через яку - в той самий час і майже в тому самому місці - гинуть українські хлопці!

Україна як держава продовжує надавати свій радіочастотний та номерний ресурс для злочинно організованих операторів, що незаконно діють на окупованих територіях.

Пенсіонери ОРДЛО отримують дві пенсії - одну від влади незаконних територіальних утворень ДНР/ЛНР, іншу - з українського бюджету.

Сьогодні тарифи за комунальні послуги на окупованих територіях нижчі, ніж в Україні. Люди питають: так що, виходить, ми сплачуємо не тільки за себе, а й за населення ОРДЛО?

Зрештою, сьогодні кожен українець сплачує військовий збір. Таким чином, в ситуації торгівлі з окупованим територіями ми з вами фінансуємо війну проти нас. За рахунок ошуканих, обдурених владою українців йде безпрецедентний в світовій практиці процес фінансування агресора силами жертви агресії.

Безпрецедентною також є ситуація, в якій ми забезпечуємо ворога електроенергією.

Будь-яка війна характеризується тим, що докладається максимум зусиль до «відрізання» агресора від будь-яких ресурсів, від промислових потужностей, в першу чергу від енергоносіїв. Так було під час Другої світової, де країни антигітлеровської коаліції шукали і знаходили оперативні інженерні рішення по відключенню агресора від енергоживлення та блокуванню доступу до електростанцій, які там, де це тільки було можливо, під кулями та снарядами, демонтувалися та вивозилися в тилові райони.

Військові адміністрації країни-агресора на усіх територіях, окупованих під час Другої світової, як у СРСР так і у Європі, за власний кошт забезпечували функціонування інфраструктури й соціальних об'єктів.

В світлі навіть цієї історичної ремарки ми поводимося, м'яко кажучи, нелогічно.

Окрім неприхованої торгівлі, маємо масову корупцію на контрольних пунктах в'їзду-виїзду з тимчасово окупованої території, контрабанду і проникнення на територію України сепаратистів, агентів ФСБ та просто криміналу. Це - знецінення зусиль Збройних Сил України та інших українських військових формувань, котрі виконують завдання в районі бойових дій і стоять на смерть, аби до нас не пролізла якась пошесть.

Ми вимагаємо від наших іноземних партнерів підсилення санкцій проти Росії, проте, якщо ми економічно заблокуємо сепаратистські терористичні територіальні осередки, ця дія суттєво підвищить ціну за окуповані території для РФ. Таким чином, фінансовий тягар для країни-агресора зрівняється зі збитками від санкцій, й війна для Росії подорожчає чи не вдвічі.

Якщо не заблокувати ОРДЛО як ракову пухлину, це злоякісне новоутворення знищить українську державність і почне будувати нову колоніальну Малоросію на всій території України.

В нас, як тільки мова заходить про прийняття Закону про окуповані території, одразу виникають опоненти, які з піною на губах заявляють про викривлення або навіть спотворення міжнародних принципів примирення та постконфліктного урегулювання. Про порушення прав людини, дискримінацію, ізоляцію тощо. Про те, що перекладати відповідальність за життєдіяльність окупованих територій на окупанта неправомірно та взагалі негарно, якось не по-людськи.

Таким чином, нам пропонують поширити війну на всю Україну. Відкрити шлюзи, розчистити шлях, створити всі умови для агресора. Своїми ж руками.

Замість того, щоб формувати комплексний і уніфікований підхід до визначення основних векторів у державній політиці відносно окупованих територій, дії влади суперечать національним інтересам України і створюють загрози нацбезпеці. До того ж, вони прямо суперечать громадській думці, що критично посилює недовіру українців до цієї влади в цілому.

Поки ми не визнаємо території ОРДЛО та Крим тимчасово окупованими, не заблокуємо економічні стосунки з ними, ми ніколи не повернемо їх до України. Звучить парадоксально, але це факт.