Несмішно про смішні спроби пояснити візит Лукашенка
Я розумію, хочеться свята. Але навіть очікування зовнішньополітичного чуда не повинно відбивати уміння мислити у тих, хто називається експертами.
Власне кажучи усі, хто намагається оспівувати останнє зовнішньополітичне свято, апелюють до двох "перемог"/позитивів за результатами цього дійства:
- Україна примусила Росію похвилюватися, інтригуючи з Мінськом за плечима Москви. І цим, мовляв, ми серйозно покращили власну безпеку, в тому числі в контексті майбутніх російсько-білоруських військових маневрів, та й в загальному контексті якихось там побоювань білорусів російської експансії;
- візит - це добре для економіки і торгівлі.
Бажання незалежних експертів допомогти українській владі пояснити її політику - це річ похвальна. Але допомагати теж треба уміючи. Інакше результат буде протилежний очікуваному.
Ось, наприклад, Олеся Яхно на веб-сторінках Української правди взагалі доходить висновку, що противитися візиту Лукашенка могли лише громадяни Білорусі та й то через внутрішньополітичні причини.
"Внутрішньополітичні причини" - це застосування смертної кари, переслідування і фізичне знищення опозиції, придушення інакодумства. Ну, дійсно, подумаєш - чому українських громадян повинні турбувати такі внутрішньополітичні "дріб"язки" в Білорусі?
Але причини є. І найперше - дуже погано, коли експерти, яких подекуди можна запідозрити у небезкорисній симпатії до української влади (окремих її представників), намагаються применшити роль і значення ситуації зі свободами в сусідній країні. Ні, це погано не для двосторонніх українсько-білоруських відносин, а з точки зору української внутрішньої політики. Підозри, знаєте, починають посилюватися. А посилення підозр, що права і свободи громадян не є важливими для української влади, зменшує рейтинги цієї влади. Тому то я й кажу, допомагати потрібно уміючи.
По-друге, ситуація з правами людини і свободами в Білорусі не може бути ігнорована Україною ще й тому, що згідно з Угодою про асоціацію між Україною та ЄС ми маємо проводити когерентну зовнішню політику. А Лукашенко і Білорусь, як ми знаємо, все ще є об"єктом європейських санкцій, в рамках яких білоруського лідера не приймають в Європі. Тим більше, з офіційними візитами.
По-третє, вбивства на Майдані теж можна було б назвати "внутрішньопоілтичними причинами". Але ж ми сподівалися на підтримку і солідарність світу? Що дає нам право ігнорувати ці самі потреби білорусів?
Ну, про статус візиту Лукашенка - це вже для зовсім вузького кола посвячених. Офіційний - це дуже високий статус візиту. Для цього потрібні дуже вагомі причини і дуже високий рівень політичних відносин. А у нас з Білоруссю що? Та нічого, Білорусь не визнає територіальну цілісність України. Позиція зафіксована на рівні резолюції ООН. І, звичайно, молодше покоління експертів на тих же веб-шпальтах Української правди може скільки завгодно смакувати подробиці українсько-білоруських зносин в рамках чергового засідання Парламентської асамблеї ОБСЄ, але це аж ніяк не змінює зафіксований в ООН в 2014 році результат голосування за резолюцію на підтримку територіальної цілісності України.
А заявити, що Білорусь не визнала анексію Криму - це вже і зовсім безсоромна брехня на користь Мінська.
Нинішній стан політичних відносин у всій повноті (а не лише в контексті заяви Порошенка, що Лукашенко його друг) - це, швидше, причина для розірвання дипломатичних відносин, ніж для того, щоб прийняти лідера недружньої держави з офіційним візитом.
Тим більше, унікально по-ідіотськи виглядає "збіг" у часі візиту з річницею вбивства Павла Шеремета. Не бачать наші дипломати широкої картини.
Можливо, деякі українські експерти дійсно вірять, що безпеку північних кордонів України гарантують двогодинні тет-а-тет Порошенка і Лукашенка. Я ж думаю, що військова загроза - це більше про наміри і ресурси, а також про баланс сил та інтересів.
Так ось, немає жодних причин для Білорусі воювати проти України. І ресурсів немає теж. Тому якщо вереск про загрозу від маневрів у вересні, це не частина якоїсь інформкампанії, а реальна оцінка ситуації українською владою - це свідчить про остаточний занепад мислення в Україні.
А ще я би не поспішав "купувати" якісь там зобов"язання Лукашенка щодо майбутніх військових маневрів з росіянами з двох причин:
по-перше, ці маневри напряму є загрозою для країн НАТО (і судячи з усього, НАТО це прекрасно розуміє навіть без таких "хитромудрих" українських підказок і сигналів, як офіційний візит Лукашенка в Київ). Між іншими, схоже, що на тему вересневих білорусько-російських маневрів у нас взагалі заговорили лише після відповідних заяв посадовців НАТО, а до того любов і дружба перешкоджали українцям помічати цю тему;
по-друге, немає жодних причин вважати, що в разі, якщо РФ вирішить використовувати Білорусь як плацдарм для агресії проти України (чи інших держав), Олександр Лукашенко зможе протистояти цьому. Ні Олександр Лукашенко, ні його держава не є самостійними політичними, економічними та військовими гравцями. Тому і щира радість від будь-яких запевнень Лукашенка може свідчити лише про недалекоглядність його українських респондентів. Та й взагалі, з моєї точки зору, єдиним достатнім запевненням в цьому питанні могло би бути скасування Лукашенком маневрів у відповідь на дружнє занепокоєння Порошенка. Чи хтось знає більш певне запевнення, яке дві години міг висловлювати білоруський лідер?
І я ніколи не повірю в те, що такими наскрізь очевидними нехитрими маніпуляціями (дружні посиденьки в Києві) ми якось там "відриваємо" Лукашенка і Білорусь від Росії. Насправді ми лише підігруємо лідеру Білорусі у його нескінченній грі випрошування у росіян ресурсів для збереження власного режиму.
Економіка ж завжди важлива. Очевидно тому, в переліку двосторонніх документів, підписаних під час візиту, немає жодного, який би напряму стосувався комплексу торговельно-економічних зв"язків. Розмови про торгівлю, спільне виробництво і тд були, а ось конкретних, а тим більше - у вигляді підписаних документів домовленостей, - ні, не було. Це у нас тепер так завжди - усна традиція дипломатії росте і шириться, як колись анекдоти. Але це так, для публіки мислячої. Інші можуть і далі гратися у великі цифри про ріст взаємного торговельного обороту (Білорусь просто користається/заробляє на проблемах між Україною і Росією, і робить це успішно без будь-яких візитів чи офіційних зустрічей).
Назагал, три підписані в ході візиту документи (два з яких взагалі стосуються гуманітарно-культурної сфери) - це дуже мало для офіційного візиту. Ну, а суть цих документів ніяк не характеризує ні пріоритети України, ні суть поточного моменту у відносинах з Білоруссю.
Знайдеться чимало охочих вірити і поширювати розмови про дуже перспективні напрямки і проекти у військово-технічній сфері. Віра - це сильна річ (особливо у поставки вугілля і урану з Австралії, про що три роки тому теж домовився Порошенко). Я теж буду продовжувати вірити, що, по-перше, росіяни мають достатньо впливу на Білорусь, щоб перешкодити будь-чому серйозному чи загрозливому для них. А також я буду продовжувати вірити в те, що військово-технічна співпраця (залежність) з державою, що є союзником твого ворога - річ дуже небезпечна і ненадійна.
Візит Лукашенка в Україну таки був корисний. Для Лукашенка. На тлі серйозних внутрішніх політичних та економічних проблем він продовжує звиватися як вуж на сковороді, випрошуючи то тут, то там, безкінечно обмінюючи якісь політичні дивіденди на фінансово-економічні дотації Росії.
Цінність цього візиту для України не пояснив ніхто. А раз ніхто не пояснив, чому українці заплатили за цей черговий зовнішньополітичний "тріумф", то ніхто не відбере у нас право вважати, що за винятком голих грудей Фемен та біди з очільником держприкордонслужби нічого і не відбулось.
