Порушив закон? Тримай орден!
Вчора Роман Шрайк помітив у списку нагороджених орденами "За заслуги" двох чоловіків - Олександра Герегу та Владислава Атрошенко. Ці двоє голосували за так звані "диктаторські закони" 16 січня 2014 року. Вітаю! Вітаю стоячи! Аплодую!
Тобто, ще раз - люди, які голосували за закони (копії російських) з усіма можливими процедурними порушеннями, за закони, які стали каталізатором нової ескалації на Майдані і призвели до перших смертей, - ці люди отримали президентські ордени!
Більше того, хто не в курсі - регіонал Владислав Атрошенко після Майдану пройшов у парламент за списками БПП, а потім успішно став мером Чернігова.
Кажуть, мовляв, президента підставили, хто ті наградні списки читає і таке інше - не згоден. Колись я отримував подяку від Міністерства оборони і мені розповідали, як замміністра проходився по списку розпитуючи хто і за що отримує подяки. Так само, напевно, проходиться і Порошенко по списку. Він же підписант і відповідальність його. Тим більше, після нагородження ним Охендовського чого дивуватись?
Герега, кажуть, підтримує спорт. За це і нагорода. Пречудово! Але як на мене, голосування "диктаторських законів" нівелює будь-які заслуги, бо це був прямий колективний злочин проти народу України, як би пафосно це не звучало. Це був злочин, за який замість покарання люди отримують ордени та посади.
По факту голосування 16 січня 2014 року досі (!) ведеться слідство. Жодного покараного. Хтось втік в РФ, хтось спокійно сидить у парламенті (точніше, 59 депутатів потрапили до нинішнього складу парламенту), хтось є мером обласного центру. Все! Умийтеся! Кажуть іноді - реванш наближається. А хіба він не відбувся вже давно?
Мав розмову з одним високопосадовцем з БПП. Він сказав буквально наступне: "Я ж розумію, що у БПП далеко не всі ангели. Але, аби попередити локальні протистояння, ворогів іноді треба робити друзями. Це політика."
Я далекий від ідеалізації українських політиків. І політика, дісно, нелінейна і складна штука, коли дійсно іноді треба вміти домовлятися навіть з чортом. Але політика - це ще й вміння не плювати в душі людям, які відстоювали свої права взимку 2014 року, чиї родичі загинули на Майдані чи на війні. Політика - це не танці на кістках отих хлопчиків і дівчат, яким ця земля стала навіки своєю.
Українські політики цього ніяк не зрозуміють, розраховуючи на класичне "народ безмолвствует".
Боляче і гидко.
