Інформаційна війна: Росія готується до нової фази протистояння

22 лютого Міноборони РФ оголосило про створення військ інформаційних операцій. Насправді, це не створення нових, а легалізація вже існуючих підрозділів, які здійснюють інформаційні та кібератаки. Варто очікувати, що відтепер, після узаконення, вони лише посилять свої можливості. І немає жодних сумнівів, щодо якої країні ці підрозділи будуть відпрацьовувати нові методи ведення інформаційної війни.

Наша відповідь ворогу пролунала через три дні - 25 лютого Петро Порошенко підписав Указ про затвердження Доктрини інформаційної безпеки України. Очевидно, що це правильний крок. Проте дуже важливо наповнити його реальним змістом, аби Доктрина не залишилась просто інформаційним листком. І тут треба зазначити, що інфорбезпека складається з двох рівноцінно важливих частин: саме інформаційної (тобто контенту) та кібербезпеки. Про це зазначають провідні західні дослідження.

Інформвійська РФ діють давно і досить успішно. Ще в 2007 році була у такий спосіб атакована Естонія. Атаки на електронну пошту Держсекретаря США і використання цієї інформації на виборах - це так само елемент гібридної війни, яку Росія веде у США зараз. Інший приклад - проведення референдуму в Нідерландах щодо асоціації України і ЄС. Урядом цієї країни вже визнано, що Росія впливала на громадську думку у країні, внаслідок чого по репутації України був завданий серйозний удар. Як результат - небажання громадян Нідерландів підтримати угоду про Асоціацію України з ЄС. Їхні ефіри рясніли проросійськими експертами, соцмережі - ботами, а Russia Today відпрацьовувала мільярди, виділені владою РФ на підривну роботу проти іміджу нашої країни. Очевидно, що Україна була не готова до таких викликів і дії української влади в цьому напрямку були дуже слабкими.

Широко розрекламований канал UA/TV, створений Міністерством інформаційної політики, серед країн Західної Європи транслюють лише у кабельних мережах та лише у Польщі та Данії. Медіа експерти визнають: примхливому європейському глядачеві українське іномовлення пропонує дуже слабкий і нецікавий контент.

Більш того, ми маємо ситуацію, коли неправдивий контент в інтересах окупантів розповсюджується і в Україні. Адже в країні відкриті і успішно працюють ЗМІ, що мають пряме або афілійоване фінансування з Росії. В самій же РФ до цього ставляться дуже прискіпливо. Тому там немає жодного ЗМІ, яке б діяло в інтересах України. Це стосується і мережі Інтернет.

Взагалі складається стійке враження, що українську владу більш турбує не робота інформаційних агентів Кремля в країні, а критика на свою адресу. І реальна боротьба іде саме проти тих, хто критикує, а не проти справжнього ворога.

На цьому фоні ми програємо війну не лише за змістом, але й технічно.

Адже кіберзахист в Україні поки що існує лише на словах. А без нього про інформаційну безпеку, а з нею і перемогу за голови та душі, не може бути й мови. Яскравий приклад - атаки на сайти держустанов України (Мінфін, Держказначейство, Укренерго) у грудні минулого року, що призвели до мільйонних збитків та відключень електроенергії. Інша історія - злам сайтів офіційних відомств, де хакери розміщували фейкові повідомлення, які потім «фабрика тролів» розповсюджувала у соцмережах. До речі, навіть зараз багато українських чиновників використовують на своїх робочих ПК антивірус Касперського, а це означає, що зміст їхнього листування у ФСБ читають в режимі он -лайн. Лише оцініть рівень нашої слабкості: на фоні постійних обстрілів з боку ворога, ми «захищаємо» наш інформаційний простір за допомогою його ж технологічних розробок! На жаль, про ефективний кіберзахист у Доктрині - ані слова.

Треба зрозуміти, що інформаційна складова принципово важлива у гібридній війні, яку Росія веде проти України. Ми маємо визнати, що це військова загроза. Тому й реакція має бути військовою. Це розуміють у НАТО, тому мають відповідні кібервійська. Це не розуміє українська влада, тому координатором дій, передбачених у Доктрині, виступає РНБО, а технічним виконавцем - Кабмін. Такий підхід до реалізації стратегічного документу - це ніщо інше, як визнання колективної безвідповідальності за його виконання і нерозуміння того, що ця загроза насамперед військова. Адже чи може Кабмін як цивільний орган дати відсіч військовій загрозі?

У невеликій і дружній нам Естонії вважають: якщо ти програєш війну за "голови людей" - лише питання часу, коли ти втрачаєш територію. Тому сьогодні в Естонії створено надпотужну мережу кібервійськ, яка є основою кібервіськ НАТО з центром у Таллінні. Їхні воїни - це кілька тисяч експертів інформаційної галузі, які у разі потреби можуть протягом кількох годин бути задіяними у виконані складних завдань. Це приклад того, як треба створювати умови для фахівців, які у разі потреби захистять державу. Україна сьогодні теж має значний внутрішній потенціал в особі фахівців інформаційної галузі. Але, на жаль, чимало з них віддають перевагу високооплачуваній роботі за кордоном, аніж захисту українського кіберпростору.

У цій ситуації в України як жертви гібридної війни немає іншого вибору, як в стислі строки створити реальний інформаційний та кіберзахист.

До речі, коли це треба для піару, влада таки називає війну Росії проти Україні війною (як, наприклад, у Доктрині). Утім, коли не зручно, і хочеться приторговувати і набивати гаманці, вона називає події на Сході - АТО, а відібрані у нас території - окупованими, без конкретизації ким.

Підсумовуючи, треба сказати наступне. На четвертий рік війни з окупантами ми нарешті почали ставитись до інформпротистояння, як до реальної загрози. І це добре. Проте в цьому напрямку ще необхідно зробити чимало. А саме:

• Якнайшвидше прийняте відповідне законодавство про кіберзахист.
• Більш активно захищати інформполе всередині країни та впроваджувати реальні санкції проти афілійованих з окупантами ЗМІ.
• Суттєво поширити розповсюдження українського контенту в світі. А для цього розширити технічні та інші можливості існуючих каналів доставки.
• Сформулювати і дати відповіді на тези, що розповсюджуються інформвійськами агресора в ЗМІ та соцемрежах, адже користувачами цих каналів інформації є мільйони людей по всьому світі, в тому числі з України.
• Зрозуміти, що інформаційна загроза в сучасній гібридній війні - це військова загроза. Тому реалізовувати інформаційний та кіберзахист країни має відповідний (не цивільний) орган.

Це далеко не вичерпаний список того, що нам ще належить зробити. Проте не дивлячись на очевидну нестачу ресурсів, на брак кадрів, часу, тощо, впевнений, ми зможемо це зробити. Адже ми захищаємо свою країну і її свободу.