Наша історія - це історія майже кожної луганської родини

Почитав коментарі під попреднім постом про ГПУ. Дякую за бурхливі реакції, лексичні полюції і за відверте безглуздя теж дякую. А тепер послухайте мене, добрі всезнаючі люди.

Влітку 2014-го моя трирічна племінниця знала, що треба бігти ховатись у підвал, коли починалася артилерійська канонада. Мого сина вивозили з міста окружними залізничними шляхами, щоб запобігти зайвій перевірці документів на дорозі, бо він - син ворога "луганського народу". Мій батько поранений мінометним осколком. Моя мама досі не може прийти в себе і третій рік поспіль бореться з нервовими розладами та серцево-судинними захворюваннями. Чоловік моєї рідної сестри відсидів "на ізбушкє", переживши нелюдські знущання і віддавши автівку за звільнення (КІА Сeed 2008-го року, кому цікаво, ви ж такі прискіпливі).

Наша історія - це історія майже кожної луганської родини, яка втратила все через потвору, яка вчора врешті-решт отримала 60 діб СІЗО саме за злочини проти держави, бо саме вона вигадала неіснуючий "луганський народ", підгодувала грошима "русскую весну", вдихнула життя у голема "луганської республіки" і запросила на Луганщину осатанілий "братський народ".

Тож не гнівіть Бога. Ви знаєте мене давно. Я дуже далекий від компліментарності і не плекаю жодних ілюзій щодо нашої влади. Але й не подякувати людям за роботу я не можу. Невдячність - це дуже погана риса. Занепадництво - ще гірша. Єфремови саме на них і розраховують.