Дві ідентичності у демократичному виборі
Відкинувші нав’язане Кремлем братство, Євромайдан з'єднав дві розлучені проросійською владою ідентичності: національну і громадянсько-політичну. І тому визначив також два головних взаємопов’язаних стратегічних напрямки для розвитку України: відстоювання національної незалежністі і демократичних реформ.
Без успішних реформ ми можемо втратити незалежність, отже національну ідентичність, у протистоянні агресору. Найрейтинговіші кандидати (Зеленський/ Порошенко/Тимошенко/Гриценко) пропонують нам для вибору три основних підходи до вирішення соціально-економічних проблем разом з питанням агресії:
— найперше обирати боротьбу з корупцією та, на цій основі, рух успішних реформ і вирішення питань обороноздатності і війни;
— найперше обирати конституційне перезаснування країни задля радикальних змін на краще;
— просто обирати поступовий соціально-економічний розвиток і на цій основі послідовно вирішувати питання окупаціі і агресії.
Втім, без відстоювання та захисту національно-культурної незалежності ми не матимемо реформованої європейської країни. Вся складність полягає у тому, що відданість національній ідентичності не раціоналізується в словах демократичних програм. Вона дається взнаки хіба що в необхідних для національної легітимації кандидата його чи її обіцянках відстоювати державну незалежність через зміцнення війська, сприяти розвитку державної мови і, загалом, гуманітарної сфери.
Держава, якщо демократична, — це насамперед гарант політичної ідентичності. На виборах вона має забезпечувати громадянам рівні права голосування у не менш убезпечених чесних і вільних виборах. Кандидати, які роблять глибоко персоналізоване чуття патріотизму програмою радикальноі боротьби за ідентичність як примус і обов‘язок всупереч свободі сумління кожного, сьогодні не мають великої політичної перспективи стати лідером країни.
Національно-культурна ідентичність захищається демократією саме як гарантії свободи людини самому обирати ідентичність. Обирати національну ідентичність кожним персонально. Це — нелегка суть європейської демократіі. Напрям до якої ми вже обрали.
Саме тому лише кожний з нас сам на сам визначатиме ставлення кандидатів до питань національної ідентичності. Отже, кого обирати як віданного загальнонаціональній справі. Це є вибором кожного на рівні відчуття і довіри. Рішенням не менш, якщо не більш важливим для нашого спільного існування, ніж вибір найкращої стратегії соціально-економічного розвитку.
Це є найглибша ділема вибору. І, думаю, тут головна його небезпека у разі колективної помилки і наступного протестного виправлення.
Ще раз: без відстоювання та захисту національно-культурної ідентичності ми не будемо мати успішно реформованої європейської країни.
Якби нам не помилитись.
Оригінал: Євген Бистрицький / Facebook
