Оксана Сироїд: «Не подобається холод в квартирах – голосуйте за інших»
Віце-спікера Верховної Ради Оксана Сироїд розповіла «ХН» про те, як налагодити теплопостачання у містах, навіщо Україні потрібна стіна на межі з ОРДЛО і чому свого часу вона відмовилася від еміграції до Канади.
Оксана Сироїд завітала до Харкова якраз у розпал конфлікту «Харківських тепломереж» і містян, які до того часу не отримали теплопостачання. Напередодні мешканці вулиці Морозова перекривали дорогу, а у день візиту віце-спікера небайдужі харків’яни пікетували міськраду. Тому розмову почали саме з теплової кризи в Україні.
«Харків’яни повинні стати активними»
– Усіх українців зараз хвилює зрив опалювального сезону. На собі це відчули мешканці Харкова, жителі Херсону, Кривого Рогу, Сміли й інших міст. Очевидно, що проблема системна і стосується всієї країни. Можливо, у Верховній Раді буде створена якась міжфракційна комісія, аби дослідити, чому опалювальний сезон проходить із такими труднощами?
– Зараджувати цьому треба на рівні міст. Чи то харків’янам, чи то мешканцям Херсону це сигнал-попередження – дивіться на ту владу, яку ви обираєте у своєму місті. Подивіться на Львів. Львів замінив усі свої тепломережі, взявши кредит у тому числі в Європейського банку. І сьогодні Львів має тепло, має воду, яку можна пити, бо є нові труби. Чому немає цього в інших містах? Тому що влада не вкладалася. А люди сьогодні думають, що можна вибирати одну й ту ж саму владу – а результат буде інший. Не подобається якість життя, не подобається холод в квартирах – голосуйте за інших. Нинішня харківська команда на чолі з мером керує містом близько 10 років. За цей час можна було б і мережі оновити, і кредит уже повернути. Чому це не зроблено? Це питання до харків’ян – чому така влада в місті.
– Що харків’яни можуть зробити?
– Вони повинні стати активними й вимагати, щоб влада була їм підзвітною. Сьогодні влада пригрозила, що підвищить тариф на тепло. Чому громада Харкова не стала під вікнами міського голови й не спитала його: «Яка структура тарифу? За що ми платили?». Повірте – ви вже заплатили за модернізацію інфраструктури, але ці гроші були вкрадені. Треба об’єднуватися і вимагати відповідальності влади. За вас цього ніхто не зробить – ні держава, ні Америка, ані марсіани.
– З іншого боку – ми маємо дуже складні й заплутані стосунки між місцевими тепломережами і «Нафтогазом». Чи можна їх якось урегулювати на законодавчому рівні, який, можливо, якось обмежив би повноваження «Нафтогазу»?
– Це вже інша історія. Є величезна проблема в тому, що всі ресурси, які є в Україні, управляються кількома людьми. Ми їх називаємо олігархами. Їм належать облгази, їм належать обленерго. Кінцевим бенефеціарієм «Харківоблгазу», наскільки мені відомо, є офшорна компанія. Кажуть, що за нею стоїть «Газпром». Завтра ці люди вирішать припинити постачання газу – і що тоді робити? Така ситуація – по всій Україні, це величезна загроза для нас усіх. І президенту замість того, щоб «вєнтєля» включати і пломби зривати, варто було б змінити олігархічний консенсус і віддати ресурси в управління людям. Але він не може цього зробити, бо він сам – частина олігархічної системи. Порошенко – президент олігархів. Якщо ми хочемо це змінити – потрібно змінити олігархічну систему. Передусім, демонополізувати олігархічну власність. Григоришин чи Суркіс не можуть володіти інфраструктурою, від якої залежить життя харків’ян. Цим мають володіти харків’яни. У США такими компаніями володіють громади – так має бути і в Україні. Власність критичної інфраструктури не може бути в руках офшорів – бо хто нестиме відповідальність? У нас більшою частиною критичної інфраструктури в Україні володіють російські компанії або ті олігархи, які пов’язані з Росією. Це на п’ятому році війни! Росіяни повинні бути викинуті з інфраструктури.
– Це можна вирішити у Верховній Раді? Є такі законопроекти?
– «Самопоміч» їх підготувала. Ми єдині, хто запропонував зміни в управлінні критичною інфраструктурою. Але нинішня Рада за них не проголосує. Це стане можливим, якщо ми виберемо президента-неолігарха. Президент сьогодні забрав частину критичної інфраструктури в того ж Григоришина фактично під своє управління. Він ніколи не допустить таких законів.
«По лінії розмежування повинна стояти стіна»
– Ви нещодавно говорили про те, що Україні необхідно відмежуватися від окупованих територій Донбасу. Це має бути щось на зразок кордону, або, може, стіни?
– На цьому дуже багато спекулюють: «А, з Донбасу хочуть зробити гетто». Але це Росія зробила з Донбасу гетто, як раніше – з Південної Осетії, з Придністров’я. Але що ми можемо зробити? Україна не має дипломатичної і військової сили сьогодні, щоб повернути ці території. Дипломати ефективно працюють за одних обставин: якщо за їхніми плечима стоять потужні танки. Коли ми створимо потужну армію – тоді і зможемо вирішити конфлікт дипломатичним шляхом. Сьогодні ми цього зробити не можемо, у нас немає важелів впливу на Росію. Тому ми маємо просто ізолюватися від ворога, щоб не стікати кров’ю. Те, що сьогодні відбувається уздовж лінії зіткнення, нас знищує. Солдати, які сидять в окопах, але не воюють – це деморалізація армії. Командири, які займаються контрабандою, – це деморалізація армії. Ми знищуємо армію, а нам її треба будувати. Значить, по лінії розмежування повинна стояти стіна – радіолокаційна, залізобетонна – яка завгодно, а тут, всередині, ми будемо формувати армію.
– А як бути із людьми, громадянами України, які там залишилися?
– Так, там люди. Але держава за чотири роки нічого не зробила, аби їх сюди повернути. Ми повинні подбати про те, щоб ті люди, які хочуть зберегти свою українську ідентичність, могли приїхати сюди і мали, за що жити, мали роботу. Це – обов’язок держави. А коли розказують про потерпання людей, які змушені перетинати пропускний пункт «Майорськ», бо вони їздять на роботу на неокуповану територію, то треба розуміти, що ми підтримуємо ворога. Якщо людям це не подобається – вони можуть переїхати на територію України або не підтримувати ту владу. Частина цих людей привела туди цю окупаційну адміністрацію. На КПП «Майорськ» абсолютно без черги проїжджають автобуси із табличкою ДТЕК (енергохолдинг Ахметова – прим. «ХН»), коли люди там стоять по півдня. А заробляють від цього Рінат Ахметов і Петро Олексійович. Вони заробляють собі на війні. Вони заробляють на контрабанді, на торгівлі вугіллям – їм вигідна війна. Мир настане, коли на війні перестануть заробляти.
– КПП повинні бути закриті?
– Зберегти їх треба лише для постачання гуманітарних вантажів. Ми нещодавно проводили у Львові безпековий форум, були там грузини і молдавани. Вони кажуть: «Не робіть наших помилок. Не робіть ніякої інтеграції! Не давайте їм можливості подорожувати чи торгувати через вашу територію, бо вони вас поглинуть». Сьогодні Молдова фактично інтегрована в Придністров’я. Молдова їм освіту давала, пенсії давала, паспорти давала, номери на авто давала. І що? Хоч один представник Придністров’я готовий возз’єднатися із Молдовою? Ані трохи. Вони і далі вважають Молдову ворогом і просто виснажують молдовські ресурси за командою Росії. Немає ніяких маленьких кроків, не існує ніякої реінтеграції. Просто треба себе захищати.
«Я також поїхала з України назавжди»
– В Україні існує проблема масового виїзду за кордон. Як ми можемо цьому зарадити?
– Молодь хоче бути успішною. Дивлячись на молодих людей за кордоном, українці думають, що там у них буде більше простору для успіху. Але я завжди кажу молодим: цей успіх там хтось створив. У Британії 800 років стригли свій газончик, аж поки не отримали ту Британію, у якій хоче жити весь світ. Успіх США – 200 років, успіх повоєнної Європи – майже 80 років. А нам тільки 27. І якщо ми всі поїдемо – хто зробить успіх тут?
Я часто наводжу свій приклад. Я також поїхала з України назавжди у 2002 році. Я їхала на навчання до Канади і знала, що ніколи сюди не повернуся. Чому? Мені здавалося, як і тим, хто їде сьогодні, що ця держава не така, вона мені чогось не дала. Я повернулася, бо помер батько, але все ще думала, що поїду знову. Я так думала аж до Помаранчевої революції. Якраз сиділа, заповнювала вступні документи в листопаді, дивлюся – люди бігають за вікном. І подумала: а що я роблю? Який вступ, яка Канада? Все відбувається тут. Так я стала частиною держави. І завжди кажу молоді: звісно, можна втікати. Але варто подумати, чи зможеш ти там реалізуватися. Якби я залишилася в Канаді – чи була б я там заступником голови парламенту? Сумнівно.
