Чи дійсно Україна потребує Антикорупційний суд?

7 червня Україна отримала Вищий антикорупційний суд. Вже важко сказати, хто більше очікував на його створення: українське суспільство чи міжнародне співтовариство.

Нагадаємо, що зобов’язання його створити були взяті на себе Україною перед міжнародною спільнотою ще декілька років тому, зокрема, у Меморандумі з МВФ 2015 року.

Зміст Закону про ВАКС і особливості його ухвалення наразі викликають чимало питань. Зупинимось на них докладніше.

Чи були у необхідності термінового прийняття цього законопроекту в Україні якісь інші мотиви, окрім боротьби з корупцією?

Дійсно, пришвидшення розгляду Верховною Радою цього проекту Закону у другому читанні відбулось саме «завдяки» міжнародному співтовариству: через офіційно висловлене незадоволення деякими міжнародними інституціями затягуванням Україною прийняття цього Закону. Зокрема, МВФ та Світовий банк попереджали, що у разі його неприйняття нам призупинять фінансування. Євросоюз натякав, що наш безвіз може опинитись під загрозою.

Міжнародні партнери демонструють відсутність довіри до української влади, диктуючи свої умови реформ, що належать до питань внутрішньої політики Украйни. Міжнародна спільнота нам не довіряє? А навіщо тоді співпрацюєте?

З цього приводу ми продовжуємо послідовно наполягати на тому, що іноземні грошові кошти мають надходити до України не у вигляді міжнародних кредитів, а через солідарну компенсацію Російською Федерацією, Сполученими Штатами Америки та Великою Британією як порушниками Будапештському меморандуму, у якому вони гарантували Україні безпеку, територіальну цілісність та недоторканність кордонів, усіх матеріальних збитків, завданих нашій державі анексією Криму та збройною агресією на Донбасі.

Чи є в державі об’єктивна потреба у функціонуванні окремого суду для розгляду корупційних злочинів?

Ми вважаємо, що ні, і ось чому.

По-перше, у нас немає окремого законодавчого акту, у якому містяться всі склади деліктів, підсудні цьому суду. Корупційні злочини у законодавстві України не виділено в окремий акт чи навіть окремий розділ Особливої частини Кримінального кодексу.

По-друге, цей суд не діятиме за окремими, спеціально створеними правилами і процедурами. Під час розгляду справ він керуватиметься Кримінальним процесуальним кодексом України.

По-третє, сформований за новими правилами Верховний Суд ще не встиг скомпрометувати себе так, що йому не можна довірити розгляд справ про корупційні злочини. Слід враховувати безпрецедентний конкурс до ВС і доволі ефективний початок його роботи. Якщо Вищий антикорупційний суд запрацює через рік, то фактично боротьба з корупцією протягом цього часу не здійснюватиметься.

Чи дійсно парламентаріям вдалось знайти вдалий та прозорий механізм формування складу Антикорупційного суду?

Найпалкіші дискусії точились стосовно гарантій незалежності Громадської ради міжнародних експертів при ухваленні нею рішень щодо відповідності кандидатів на посади суддів Антикорупційного суду критеріям доброчесності.

На їх підсумку Закон передбачив, що члени ГРМЕ призначаються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Багато експертів визнають вплив Адміністрації Президента України на діючу ВККС. Отже, може бути створено абсолютно ручну Громадську раду міжнародних експертів, яку може контролювати АПУ, що поставить під сумнів об’єктивність та неупередженість добору кандидатів на посади суддів Вищого антикорупційного суду. Такий стан справ в цілому ставить під сумнів основну ідею створення нового судового органу як такого, що захищений від впливу Президентської вертикалі влади.

Слід враховувати, що запропонований механізм створює ризики впливу на цей орган з боку іноземних держав через їх експертів. Ми вважаємо, що залучення міжнародними організаціями фахівців до участі в роботі Громадської ради міжнародних експертів не є доречним, адже це може розцінюватись як втрата державного суверенітету.

Не можна оминути увагою і ситуацію з нормою про апеляційне оскарження, яка з’явилась в Законі після його опублікування. Її не було ані серед поправок, за які голосували депутати в сесійній залі, ані в рішенні Комітету. Вона передбачає, що до всіх існуючих справ про корупційні злочини нові правила та принципи не застосовуватимуться. Це гальмує всю закладену в Законі систему розгляду справ про корупційні злочини та відтерміновує повноцінне функціонування Вищого антикорупційного суду. Отже, фактично отримуємо ситуацію, за якої Закон прийнято, але в повну силу найближчим часом він не запрацює. В такому випадку сенс його ухвалення втрачається.

Навіть розгляд та ухвалення проекту цього Закону свідчить не на його користь.

Чого тільки вартують 1927 (!!!) поправок до тексту законопроекту до другого читання, жодна (!!!) з яких не була ухвалена у сесійній залі, бо на засіданнях Ради в дні їх розгляду були присутні 40-50 (!!!) народних депутатів. А питання щодо права вето ВККС на рішення ГРМЕ було вирішено на засіданні Комітету, що проводилось прямо в день голосування за проект Закону в цілому. І таку редакцію Закону було ухвалено, бо саме в цей день на роботу прийшло майже 400 народних обранців.

Наведені вище факти свідчать, що діюча влада вже сформувала своєрідний «імунітет» відносно Закону про Вищий антикорупційний суд, зберігши важелі свого впливу, внісши «ручні і зручні» правки і забезпечивши початок реальної роботи нового судового органу не раніше старту нового виборчого процесу. Сумно усвідомлювати той факт, що боротьба з корупцією в Україні продовжує носити формальний характер, коли створення нових антикорупційних органів не супроводжується відповідними змінами моделей поведінки державних службовців. Влада досі не протидіє корупції змістовно – через підвищення мотивації до сумлінного виконання обов’язків державними службовцями і посилення відповідальності за їхнє порушення. Варто пам’ятати, що «прищеплення» від корупції з’являється не тоді, коли формується черговий антикорупційний орган державної влади, а коли антикорупційність стає характеристикою діяльності усіх органів публічної влади.