Чи готова Україна до війни?

Щороку Стокгольмський міжнародний інститут дослідження миру (Stockholm International Peace Research Institute - SIPRI) оприлюднює доповідь «Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека». В ній представлені результати досліджень глобальних продажів зброї та військово-технічного співробітництва країн світу.

Згідно з даними SIPRI, вже майже 10 років Україна входить у топ-десятку найбільших постачальників товарів військового призначення у світі. В 2009-2013 рр. це було 8-е місце у світовому рейтингу з часткою забезпечення світового ринку у 3%. У період 2012-2016 рр. Україна закріпилась на 9-тому місці з відповідною часткою у 2,6%. Додамо, що протягом 2009-2013 рр. рейтинг постачальників товарів військового призначення у світі очолювали США (частка ринку - 29%), РФ (частка ринку - 27%) і Німеччина (частка ринку - 7 %). Протягом 2012-2016 рр. США і РФ зберегли перші позиції у рейтингу (з відповідними частками ринку - 33% і 23%), а на третє місце вийшов Китай (частка ринку - 6,2%). На ринку українського експорту нашими партнерами є Китай, Індія, США, Таїланд, В’єтнам, ОАЕ, Ірак, Польща, Хорватія, Ефіопія, Алжир, Нігерія, Замбія, Азербайджан, Білорусь, Туреччина, країни Близького Сходу та Азіатського регіону.

З 2015 року, року визнання Верховною Радою України РФ державою-агресором, динаміка експортної спроможності підприємств оборонно-промислового комплексу України зростає (за даними звітів Державного концерну «УкрОборонПром»). Зокрема, у 2015 році Україна відвантажила експортну продукцію на $567 млн., у 2016 році – на $769,5 млн., що на 25% більше, ніж у попередньому. Протягом першого півріччя 2017 року обсяг експорту озброєння та послуг спеціального та подвійного призначення  підприємств учасників Державного концерну «УкрОборонПром» склав $345 млн. Зріз і портфель замовлень: станом на 31.12.2016 року портфель замовлень складав $1 млрд. 446 млн., а станом на 01.07.2017 року - оцінювався  у $2,37 млрд.

Цей напрямок діяльності є зрозумілим. Вартість виробництва одного танка «Оплот» становить близько $4 млн., експортна вартість такої одиниці  - майже $5 млн. Експортна вартість модернізованого танку Т-64БМ «Булат», основою якого є законсервований старий Т-64, складає $1 млн. Щодо вартості бронетранспортерів – командирський бронетранспортер БТР-ке за $1,48 млн. та бронетранспортер БТР-4 за $1,248 млн. були прийняті від України Іраком наприкінці березня 2013 року. Отже, зростання обсягів експорту надає національному виробникові можливість для залучення валютних ресурсів. А це – впевнений крок до зміцнення і нарощування власного виробництва.

Враховуючи динаміку доволі стрімкого зростання обсягів експорту, Україна, вірогідно, зможе наздогнати конкурентів та навіть увійти в топ-п’ятірку найбільших світових експортерів зброї. Принаймні, саме таку мету ще  2015-го року задекларував Державний концерн «УкрОборонПром», до складу якого входять 134 підприємства оборонно-промислового комплексу (ОПК) України. Проте, чи має ця амбітна мета бути безперечним пріоритетом?

Цілком логічним було б припустити, що чотири роки військової агресії РФ на Донбасі мали б стимулювати українську владу забезпечити розвиток роботи національного оборонно-промислового комплексу на забезпечення внутрішніх воєнних потреб. Це створило б необхідні передумови для ефективної відсічі збройній агресії РФ на окупованих територіях і гарантованого захисту державних кордонів України. Утім, незважаючи на власні експортні амбіції, звіти ДК «УкрОборонПрому» свідчать, що українські виробники не мають належного попиту на внутрішньому ринкові. Водночас, більшість великих оборонних підприємств країни мають рівень державного оборонного замовлення лише на рівні 5-10% від їхніх потенційних можливостей. Слід додати, що Україна продовжує купувати імпортну продукцію військового призначення (звіт ДК «УкрОборонПром» за 2016 рік): бронетехніку, ракетні комплекси протиповітряної оборони, двигуни до бронемашин, бронежилети, авіаційні двигуни для літаків, радіолокаційні станції тощо у Франції, США, Канади, Польщі, Італії, Туреччини. Чому імпорт продовжується і надалі – питання риторичне, адже Україна має власні виробничі потужності для вироблення наведених вище позицій.

Відверто дивує і той факт, що у розподілі видатків державного бюджету України на 2018 р. на закупівлю і модернізацію озброєння та військової техніки виділено лише 2,7 млрд. грн., що у півтора рази менше, ніж минулого року (4,5 млрд. грн. відповідно). Розподіл видатків державного бюджету України на 2018 р. передбачає і певний змістовний «перекіс». Видатки на утримання керівництва та військового управління ЗСУ зростуть у 1,3 рази – з 384,5 млн. грн. до 500 млн. грн. У той же час, значно меншою мірою зростуть видатки на соціальне забезпечення українських військових - будівництво (придбання) житла для військовослужбовців ЗСУ (з 751 млн. грн. у 2017 р. до 857 млн. грн. у 2018 році), медичне лікування, реабілітацію та санаторне забезпечення особового складу ЗСУ (1,9 млрд. грн. до 2,4 млрд. грн.) і забезпечення діяльності ЗСУ та підготовку військ (з 52 млрд. грн. до 60 млрд. грн. відповідно). Отже, про створення умов для формування соціального престижу професії військового та підвищення трудової мотивації особового складу ЗСУ наразі не йдеться. Додамо до цього й те, що вітчизняне оборонне замовлення виконується на виробничих фондах, рівень зношення яких складає 67%, а на деяких підприємствах – 80%. Цей напрямок інвестування, на нашу думку, видається стратегічним за сучасних умов, а такий рівень зношення – яскравий показник відсутності системного підходу держави у модернізації національного оборонно-промислового комплексу.

Погодьтесь, що за таких умов складно уявити стримування, а тим паче і відсіч військовій агресії РФ на Донбасі. Слід нагадати, що відповідно до Воєнної доктрини України, актуальною воєнною загрозою для України є збройна агресія і порушення територіальної цілісності України  РФ. Чому влада не піклується про наших військових належним чином?  Чому не забезпечує власні ЗСУ якісним озброєнням вітчизняного виробництва? Отже, ми або збираємось виграти війну на ентузіазмі невмотивованих військових, або воювати насправді не збираємось …