Нова патрульна поліція
На жаль, на третьому році від початку реформи поліції та запуску «нової» патрульної служби пересічні українці мають спостерігати такі повідомлення:
У Києві на вулиці Березняківській патрульні поліцейські побили чоловіка, який їх викликав. Інформацію підтвердив заступник начальника департаменту патрульної поліції Олексій Білошицький у ході брифінгу, додавши, що наразі проводиться службове розслідування і патрульні відсторонені від служби.
з повідомлень засобів масової інформації, березень 2017
Чому ж проект, який гучно стартував, призвів до то тих самих порушень, які мали місце в роботі патрульних десятки років до того?
Традиційно в українській міліції робота патрульного була вкрай недооціненою, поряд з роботою дільничного. Навантаження на представників цих двох служб було істотно вищою, ніж на інших; їхня повсякденна діяльність була однією з найважчих у системі (як морально, так і фізично). Разом з цим, оплата праці патрульних завжди була невисокою за мірками системи органів внутрішніх справ. Ситуація ускладнювалася тим, що пересічні патрульні знаходилися ще й під сильним тиском «згори», звідки їх змушували виконувати плани за показниками (наприклад, складеними адміністративними протоколами або затриманими), а часто і збирали певні суми з кожного чергування. Усе це вело до того, що навіть найбільш позитивно налаштований «служити і захищати» працівник патрульної служби досить швидко вигоряв, втрачав мотивацію. Саме тому патрульна завжди відчувала серйозний кадровий голод і на службу готові були брати практично будь-якого чоловіка, який служив в армії; на багато порушень начальству доводилося заплющувати очі, деякі порушення відверто заохочували[1].
В принципі ця ж тенденція роками зберігалася у всій системі органів внутрішніх справ, але в силу описаних вище особливостей, а також того, що вся робота патрульного знаходиться на видноті і в постійному контакті з громадянами, порушення, вчинені ним, швидше стають публічними і їх важче заперечувати. Особливо ці тенденції посилилися в другій половині 2000-х, коли практично кожен мобільний телефон став комплектуватися відеокамерою, що дозволяє робити ролики досить високої якості. Зняте відео швидко поширювалося через соціальні мережі, а вчинки або слова, які набрали сотні тисяч переглядів, набагато важче заперечувати…
Очевидно, що фактор «видимості» патрульної міліції, її присутність на «передньому рубежі» роботи з населенням став головним мотивом для того, щоб саме цю службу вибрати для старту реформи. Відбір до нової патрульної міста Києва, підготовка патрульних і запуск «нової поліції» у 2015 році супроводжувався небаченою до того моменту підтримкою засобів масової інформації та став справжньою сенсацією — перша група спортивних, молодих, красивих нових патрульних дійсно пройшла серйозний відбір і символізувала надії на те, що все буде «по-новому». Видання та ТВ рясніли фотографіями «копів», а завдяки новим автомобілям, які їздили із увімкненими проблисковими маячками, патрульна була видимою на вулицях
Голоси скептиків, які вказували на недостатню підготовку патрульних і те, що в цілому міліцейська система залишилася старою, тонули в загальній ейфорії. Проте час показав, що деякі наведені скептиками фактори важко скинути з рахунків і що в подальшому вони в значній мірі вплинуть і на тенденції незаконного насильства, вчиненого патрульними, і на зміну ставлення суспільства до «нової поліції».
Так, система відбору і навчання нових патрульних залишилися загадкою для більшості експертів. Тривалість курсу підготовки (від шести тижнів до 3 місяців) вказує на те, що навіть найбільш мотивований рекрут фактично не мав достатньо часу, щоб отримати необхідні навички і закріпити отримані теоретичні знання.
На жаль, більшість патрульних згодом вказували на те, що через велику завантаженість і недоліки організації діяльності (наприклад, відсутність залів і тирів для тренування), у них практично були відсутні системні заняття з багатьох розділів службової підготовки. Таким чином, навіть отримані при первинній підготовці навички тактики, володіння зброєю та рукопашним боєм, медичної підготовки, психологічної підготовки і знання з права істотно притупилися або були загублені взагалі.
Яким був зміст самого курсу підготовки, ким він готувався, чи був він ідентичним у різних містах, хто був тренером для майбутніх патрульних — це маса відкритих питань, від відповідей на які багато в чому залежала якість підготовки поліцейських. Для підготовки патрульних у різних регіонах використовувалися як представники системи Міністерства внутрішніх справ, так і громадськості, проте наскільки їхні курси були професійно підготовлені, застосовні для практичної роботи поліцейського, співвідносилися між собою, чи достатньо професійними були відібрані викладачі, — так і залишається загадкою.
На ранніх етапах запуску проекту рекрути мали можливість отримати цікаві і корисні курси від поліцейських із США, Канади та Європи. Однак скільки патрульних було охоплено цими програмами, чи були вони дійсно корисні в наших умовах і скільки патрульних, які пройшли навчання, продовжує зараз службу, — питання відкрите.
Можна констатувати, що єдиної системи професійної підготовки патрульних поліцейських, яка б певним чином задавала абсолютно нові стандарти його роботи і поведінки, створено не було. Крім того, нинішня система не дає поліцейському можливості підтримувати і покращувати багато навичок, які потрібні йому в роботі.
Наростання невдоволення серед поліцейських, які сумлінно працюють, стало просочуватися в публічну сферу і поступово стали відомі подробиці повсякденної роботи «нової поліції». Так, природна плинність кадрів (хтось пішов сам, когось звільнили) і відсутність резерву привели до того, що багато поліцейських істотно перепрацьовували норму, фактично закриваючи діри, що утворилися в результаті некомплекту. Це зводило їхнє життя виключно до служби, причому без достатньої стимуляції — кар’єрних змін не було, понаднормова робота не оплачувалася, та й сама система нарахування заробітної плати для патрульних залишалася незрозумілою.
Ще одним відомим описаним чинником, який сприяє зростанню порушень прав людини в поліцейській діяльності, завжди була гонка за показниками. Саме необхідність «дати» певну кількість постанов, протоколів, затримань, штрафів, перевірок «підозрілих осіб» протягом зміни роками змушувала міліціонера йти на порушення дисципліни і закону — від фальсифікації даних до незаконного насильства. На жаль, «нова» патрульна поліція не стала винятком — через незначний період часу багато «нових» поліцейських зіткнулися з тим, що їм потрібно гнатися за показниками, які їм спускаються від начальства.
Що ще не було зроблено для того, щоб цей проект виявився життєздатним і має бути зроблено, щоб нова патрульна поліція не стала повним аналогом патрульної міліції, що існувала до неї - п’ять основних чинників читайте за посиланням.
