Відміна мораторію на продаж землі - втрата чи придбання?

За роки незалежності питання вільного користування власною землею переросло з суто економічного до питання майже національної безпеки. Давно вийшовши за рамки не тільки здорового глузду, а й будь-якої моралі, політики безсоромно спекулюють цією темою. Можна констатувати, що питання вільного ринку землі роз'єднує суспільство. Тим часом у світі залишилось всього п'ять країн, в яких діє мораторій на продаж. Україна одна з них.

У порівнянні з багатьма європейськими сусідами Україна має величезний земельний потенціал. Загальна площа землі, що має сільськогосподарське призначення, сягає 42,8 млн га, з яких 36,5 млн га належить підприємствам та громадянам. З них 19,5 млн га використовують зареєстровані сільськогосподарські підприємства. Ці землі в основному орендуються у держави та домашніх господарств. 15,1 млн га знаходяться у використанні домашніх господарств, 7,3 мільйонами га розпоряджаються центральні та місцеві органи влади, а 0,9 млн га - держава.

Всіх сільгоспвиробників в країні можна поділити на три умовні групи: домашні (маленькі) господарства, фермери та агрохолдинги. Останні обробляють 6 млн га (або 14%) українських земель та забезпечують 22% сільськогосподарської продукції країни. Середні аграрні виробництва, до складу яких входять і ферми, займають 31,4% с/г земель та в середньому складають 474 га. Нарешті домогосподарства обробляють найбільшу кількість землі - 35% та мають середній розмір ділянки близько 1,34 га. Кожен шар аграріїв бере чималу участь у формуванні державного ВВП. 12% з 90 млрд доларів українського ВВП забезпечують саме аграрії.

У розвинутих країнах з постіндустріальними економіками доля сільського господарства в національному ВВП складає кілька відсотків: у Німеччині - 0,5%, у США - 1,3% і т.д. З одного боку, це свідчить про вади вітчизняної економічної системи. Проте з іншого, що саме агросектор може стати економічним драйвером в найближчій перспективі. Тому питання земельної реформи набуває нового змісту - можливості економічного прориву. І це залежатиме від того, наскільки зважено та об'єктивно, без зайвих емоцій, ми візьмемось за цю справу.

Перше питання, на яке має відповісти реформа - на який кластер виробників сільгосппродукції ми робимо основну ставку, яка група вітчизняних сільгоспвиробників стане основним агентом змін. Від цього залежатиме економічна модель подальшого розподілу виробництва, співвідношення імпорт-експорт с/г продукції і розподіл земель між виробниками.

Сьогодні українські домогосподарства приносять 44,9% частки аграрного валового продукту. В грошовій оцінці це 107,5 мільярдів гривень. Майже вся їх продукція іде на внутрішній ринок. Наприклад, вони забезпечують 97,8% постачання картоплі, 86,1% - овочів (подібна ситуація з плодами та ягодами), 77% - молока та 48% - свинини.

Незалежні аграрні виробники та фермерські господарства постачають свою продукцію як на внутрішній ринок, так і на експорт, та забезпечують 32,8% аграрного валового продукту або 78,5 мільярдів гривень. Вони, зокрема, основні виробники українського соняшнику - 67,4%, постачальники на внутрішній ринок свинини - 24% та овочів - 13,9%.

Великі агрохолдинги майже всю свою продукцію відправляють на експорт. В структурі експорту товарів за минулий рік доля АПК стала найбільшою та сягнула 42%, обігнавши продукцію металургійного комплексу, чия частка склала 22,9%. У грошовому еквіваленті великі агропідприємства принесли країні 53,4 мільярди гривень доходу у валюті.

Українські агрохолдинги стабільно забезпечують високі показники. Вони виробляють 38% зернових та зернобобових культур, разом із фермерами вирощують 92,5% цукрових буряків, та є основними виробниками м'яса птиці - 70,4%.

Для порівняння, у Німеччині, що беззаперечно вважається однією з провідних країн за показниками ефективності земельних відносин, основними виробниками с/г продукції є саме великі агропідприємства. Щоправда тут одне агропідприємство є розпорядником в середньому 274 га землі, на відміну від українських агрохолдингів, чиї земельні банки сягають 670 000 га. Німецьким агрохолдингам належить (або обробляється на правах оренди) 55% всіх с/г земель країни. Фермери та середні за розміром господарства - другі за значенням гравці ринку. Вони обробляють 44% земель. Розмір стандартної ферми складає 31 га. Розмір земельної ділянки маленького виробництва в Німеччині складає в середньому 3,4 га, їм належить всього 1% від загальної площі сільськогосподарських земель держави. Німеччина вільно торгує своїми землями, обмеження на купівлю для іноземців відсутні. Мінімальний розмір земельного придбання складає від 1 га, але купівля лімітується 400-500 га для одного власника.

На відміну від Німеччини, Польща відносно нещодавно впровадила ринок землі. Тут домінуючою формою власності є сімейні ферми, вони господарюють на 80% орних земель. Зараз 75% польських с/г земель знаходяться у приватній власності. Можна сказати, що впровадження ринку землі країні далось не легко, тут впроваджувалась велика кількість обмежень. Наприклад, обмеження для громадян Євросоюзу купувати польську землю було скасовано лише в 2016 році, а 12 років до того Польща не продавала землі іноземцям. Довга затримка продажу землі для іноземців залишила с/г землі держави без іноземних інвестицій, тому за показниками 2013 року Польща була вимушена витрачати на підтримку цього сектору близько 18 мільярдів доларів на рік. Сьогодні один власник тут лімітується максимальним розміром ділянки 500 га. Ціноутворення на землю держава віддала у руки ринку. Оподаткування сільськогосподарських земель відсутнє.

США - це країна, де земельні відносини також мають довгу історію формування. Тут маленькі домогосподарства є власниками 0,1% земель від загальної площі с/г земель держави. 29,9% належать фермерам, а головними розпорядниками (70%) є великі агрокорпорації.

Друге питання земельної реформи - як підтримувати вітчизняного сільгоспвиробника, яким чином та чи робити це взагалі? Окрім того, існує чимало страхів та міфів щодо впровадження ринку землі. Проте існують і певні позитиви.

Перший. Експерти з земельних питань сходяться на спільних оцінках - після впровадження ринку землі слід очікувати підвищення її вартості, та як наслідок - ціни оренди. А це означає, що власники земель, багато з яких це люди старшого віку, зможуть суттєво збільшити свій прибуток.

Сьогодні ціна за 1 га землі в Україні складає близько 1075 у.о. Здача в оренду приносить власнику паю (в середньому 3,25 га) близько 6500 гривень на рік. Тож, продаж паю навіть за сьогоднішньою ціною принесе одним платежем суму, що дорівнюватиме прибутку майже за 13 років.

Другий. Фермери та великі виробництва, які сьогодні укладають договір оренди на 5-7 років з можливістю пролонгації, нарешті зможуть викупити землю та зайнятись довгостроковим плануванням. Сьогодні саме за відсутності можливості такого планування українські виробники майже не займаються садами та не виробляють багатьох видів продукції, бо процес потребує 10-15 років.

Ризики викупу української землі іноземцями занадто перебільшені. Головний аспект - розрізненість та дробленість землі. Консолідованих земельних банків розміром хоча б у 1000 га сьогодні не знайти. Одне українське поле може складатись з 20 власників, іноземців відштовхує цей фактор. Окрім цього, не слід забувати, що іноземний інвестор бачить ризики, пов'язані з політичним станом України. Мають місце і страхи, пов'язані з бюрократією та непрозорістю українського законодавства.

Наразі є багато соціальних страхів, невизначених думок та непорозумінь у площині земельної реформи в Україні. Але, як показує практика, торгівля не терпить обмежень, а невидима рука ринку з часом все розставляє по місцях та нішах без зайвого втручання держави.