Від закону про українську мову до практики

Закон ухвалили. І як акт в цілому вітаю. Але як психолог, думаю, що без дієвих соціальних практик жодний закон не тойво. Тому давайте про практики.

Якщо у вас, україномовного, є своя людина, яка російськомовна, але неодноразово висловлювала бажання говорити українською, то шо ви можете зробити, аби підтримати це бажання і допомогти подолати психологічні бар'єри своїй людині, заохотити починати говорити:

1. По-перше, зізнайтеся своїй людині (і неодноразово), що для вас це приємно (важливо, зворушливо - що відчуваєте), що ваша людина хоче оволодіти мовою і спілкуватися нею.

2. Ніколи (ну, добре, ніколи - це довго, але перші 5 років принаймні) не смійтеся з того, як людина вимовляє слова, робить помилки, тощо. Це вбиває мотивацію. Поржати можна: а) тільки разом (хай перша порже ваша людина), б) коли всі у спокої, ніхто не відчуває загрози, в) але нечасто

3. Не вказуйте своїй людині, коли вона має висловлюватися українською. Краще разом досліджувати ситуації, причини, мотиви, поштовхи, коли вашій людині самій захотілося перейти. Розпитувайте про це, хваліть за кожний випадок. В принципі важливо свою людини хвалити за хороше, як і себе:)

4. Виправляйте, але обережно - з повагою до особистості, яка вчиться. І яка скоріш за все страшенно боїться помилятися. Це один з головних бар'єрів. По-перше, хай помиляється. Головне, щоб в першу чергу, вона була зрозумілою у своїх висловлюваннях. Помилки в другій (третій, четвертій, n-ій мові) - це нормально! Погодьтеся на цьому разом. Ви ж не філолога біля себе хочете мати, зрештою.

5. У всіх бувають складні, напружені моменти у стосунках. Якщо у вас зараз саме такий момент з вашою людиною - в жодному разі не виправляйте помилки мовлення. Це не покращіть ні мову, ні стосунки.

6. Домовтеся, як, в якому режимі, коли саме ви разом спілкуєтеся виключно українською. В залежності від рівня володіння станом на зараз, тем, які ви зазвичай обговорюєте тощо, це може бути різні режими. Але головне починати з того, що буде тільки трохи важче для вашої людини, а не надто важко. Наприклад, не варто обирати теми, по яких у вас ціннісні розбіжності. Обговорюйте спочатку фільми, або офіціантку у тому жахливому ресторані.

7. Підкидуйте літературу, музику, фільми з українським дубляжем. Ну це і так ніби ясно, але ваша людина краще засвоїть через те, що подобається, ніж через примус.

8. До п.7 - так ваша людина засвоїть не тільки слухання та усне мовлення, але і значно збагатить словниковий запас (це другий страшний психологічний бар'єр - неможливість одразу вільно, красиво, в повній мірі висловитися другою мовою так само, як першою)

9. Якщо ваша людина не переходе сама на свою першу мову, не пропонуйте це. Але якщо перейшла - не сваріть:) Дайте можливість відчути себе спокійно і самій повернутися до української.

10. Ще раз скажіть своїй людині, що вам приємно і важливо, що вона намагається оволодіти українською. І ще раз, але іншими словами.

Багато хто знає, що до 18 років я жодного слова українською не чула, бо народилася в Севастополі, де української не було від слова "зовсім геть не було". І тоді я щиро вірила у "насильницьку українізацію Криму".

Я знаю, яким шляхом йшла я. У 2000 почала читати наукові україномовні статті. У 2005 вперше намагалася спілкуватися з журналістом зі Львова. У 2007 намагалася проводити першій тренінг. У 2010 обрала собі тих співрозмовників, з якими захотіла перейти на українську (і знала, що вони поставляться з повагою і виправляти будуть обережно). Так, це саме "шлях". І я досі роблю помилки:)

Цеє. Я дуже люблю читати словники. От саме брати і просто читати. Але саме з українською мені краще перепитати в носія сенс того чи іншого слова. Бо це не тільки про сенс, але і про комунікацію. По-друге, людина або дві-три вам розповість сучасний слововжиток, тонкощі і нюанси. І мені ще ніхто не відмовив:) То і ви не відмовляйте:)

UPD: Для тих, хто мене не знає. Я - етнопсихолог та конфліктолог. Питаннями конфліктів навколо мов, багатомовною освітою, мовною політикою, зокрема, в освіті як дослідник та практик займаюся з 2010 року.

Оригінал:  Facebook / Ірина Брунова-Калісецька