Провінціалізм як основний ворог України

Днями президент України підписав закон «Про вищий антикорупційний суд». На цю подію очікувало все українське суспільство. Багато експертів відзначали збереження президентського впливу на процедуру призначення суддів. На підсумку було ухвалено компромісний концепт за участю у відборі суддів міжнародних експертів. Нагадаємо, що закон було ухвалено на вимогу МВФ. Але це «доленосне» рішення є прикладом сучасного українського «провінціалізму».

Цей термін одним із перших запровадив академік НАН України Юрій Шевельов. Провінціалізм, за Ю.Шевельовим, не має нічого спільного з прив’язкою до місця мешкання у повсякденному тлумаченні. Український провінціалізм криється у площині нерозуміння власних національних інтересів і здобутків, відсутності захисту і розбудови національного, послуговуванні запозиченим, що іноді помилково може бути оцінено як «краще».

У глобалізованому світі запозичення чужих «вдалих» моделей державотворення є тенденційним для країн «слабкої» демократії. Варто пам’ятати: ми не посилюємо свою державу, віддаючи перевагу запозиченим зразкам замість розбудови власних. Ми вважаємо, що закордонний досвід слід враховувати у конструюванні свого національного, а не копіювати.

Сучасний український політикум, що здобув кредит довіри нації на хвилі Революції Гідності, мав би успішно подолати український провінціалізм. Але він «квітне». Як не дивно, провінціалізм залишається основним ворогом України. Тому що критеріями успіху є наявність нерухомості на «середземноморському узбережжі»; тому що обираємо владу, якій не довіряємо, але обираємо, не враховуючи досвід; тому що сподіваємось на якогось «дядю», що прийде і все виправить – побудує, відвоює, забезпечить. Нам, врешті-решт, є сенс зрозуміти: ніхто окрім нас самих наше «щасливе майбутнє» (комфортне, безпечне, без корупції тощо) нам не побудує.

Що ж ми сьогодні маємо? Останні роки українська влада здійснює реформи під впливом і на умовах міжнародних партнерів. Візьмемо хоча б безвіз. Як не дивно, але він став каталізатором українського провінціалізму. За рік безвізу українці активніше відкривали для себе саме «Європу трудову». Про це свідчить офіційна статистика: показник нелегальної міграції зріс на 12% за рік. Додамо до цього і збільшення кількості студентів, що обирають навчання за кордоном. Прагнення до відкритості кордонів з ЄС спровокувало надсерйозний виклик – інтенсифікацію трудової еміграції, що спустошує інтелектуальний, економічний і безпековий потенціал України.

Чому наші люди виїжджають? Бо вони не вбачають перспектив розвитку в Україні. Приміром, українські міністерства (МЗС і Мінюст) залучають закордонних правників для підготовки позовів України проти РФ до міжнародних судів, сплачуючи їм мільйони доларів. Не зрозуміло, чому до роботи у цьому напрямі повною мірою не залучені Академія правових наук України, провідні юридичні ВНЗ і самі профільні міністерства, що на це уповноважені (п. 22. Положення про МЗС, п. 3.4., 3.5. Положення про Мінюст). Отже, ми не лише унеможливлюємо розвиток імен української юриспруденції на міжнародному рівні, але й провінційно-стереотипно сприймаємо їх як «гірших», неспроможних гідно захищати інтереси України. Ми настільки зневірились у національному потенціалі, що доручаємо реалізацію державної політики експатам-урядовцям і уповноважуємо міжнародних експертів відбирати українських державних службовців.

Тому «складником» формули подолання українського провінціалізму має стати відмова від активного залучення іноземців до виконання функцій держави і орієнтація на національне здійснення державної політики уповноваженими суб’єктами. Залучення закордонних фахівців є можливим, але у статусі радників і консультантів.

Другим «складником» подолання сучасного українського провінціалізму має стати пріоритет національних інтересів у здійсненні державної політики. Приміром, у відомому Меморандумі між Україною і МВФ структурні «маяки» реформування України у ключових сферах управління (пенсійна реформа, земельна реформа, податкова реформа, реформа приватизації державних підприємств тощо) фактично визначає міжнародний кредитор – МВФ, а не український Уряд. Так само, як до цього, визначала РФ, «розмінюючи» знижки на газ на знаходження своїх баз у Криму. Зміна зовнішнього вектору не сформувала у влади розуміння, що запозичувати моделі розвитку варто не заради грошей «партнерів», а виходячи з пріоритету національних інтересів держави.

На підсумку маємо парадоксальну ситуацію, коли розробниками ідеології більшості українських реформ у незалежній і суверенній державі є міжнародні фінансові організації, що формують «вигідну» їм модель України. Модель, що передбачає відміну мораторію під виглядом земельної реформи, коли можна буде купити українські чорноземи, отримати доступ до бази одержувачів соціальної допомоги тощо. Це позбавляє Україну самостійності у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики.

Що Україна може зробити для посилення своєї суб’єктності? Вести діалог зі світом у статусі країни-інноватора міжнародно-правових ініціатив. Анексія Криму і війна на Донбасі сформували той соціально-правовий досвід, що потребує негайної розробки механізмів міжнародної відповідальності. Україна може і має запропонувати світові шлях захисту від «гібридних війн». І таким механізмом може стати прийняття Конвенції «Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння». Виступ із такою пропозицією на Генеральній Асамблеї ООН сприятиме тому, щоб світ почав розмовляти з Україною як «рівний з рівним».

Хто має допомогти Україні побороти сучасний провінціалізм? Уся українська нація і кожен українець окремо. Особливо значущою має бути роль національних політичних еліт, яким потрібно заборонити мати напряму чи афілійовано у власності чи у користуванні нерухомість, бізнес або кошти за кордоном. Врятувати Україну від провінціалізму зможе нова генерація українських політиків, світогляд яких буде спрямований, зокрема, на:

- розробку національно адаптованих зразків реформування;

- національно орієнтоване визначення державної політики, її здійснення в національних інтересах;

- підвищення рівня державної суб’єктності України у сфері міжнародних відносин завдяки розробці міжнародно-правових ініціатив.

Оригінал: Юрій