Чорна дата: початок нашої Великої Катастрофи

Ох...

Чорна дата: початок нашої Великої Катастрофи.

Ні, я нікому не простила. Прощати можна - за себе, а за інших - вибачайте, не в людській компетенції.

І я пам'ятаю, що вже тієї самої осени всі коштовності в маминій родині вирушили в Москву - в Торгсин. Назад дід повернувся з отаким, як на фото, мішком борошна, з 2-ма торбинами сухарів - і з заробленим на даху поїзда бронхітом, який обернувся швидкоплиниими сухотами.

Але, крім діда, вижили всі: привезене врятувало. "Викупились". 

Бабуся ніколи не жаліла за своїми втраченими клейнодами, згадувала тільки два разки якихось дуже рідкісних рожевих перлів - подарунок від свого батька, мого прадіда, ще перед Першою світовою привезений з Єрусалиму. Беземоційно згадувала - емоції вернулись щойно в моєму поколінні.

Я знаю: перли тривкіші за людей. Хтось їх купив, ті перли, в листопаді 1932-го. В Москві, в Торґсині, для своєї вже дочки. Або дружини, або коханки. Хтось, можливо, їх і зараз носить.

Моєму дідові було 37. Він керував "Просвітою", співав в аматорських спектаклях (лірико-драматичний тенор), мав, як розповідали, прекрасне почуття гумору (мама успадкувала) і непогану бібліотеку (згоріла під час ДСВ). Мистецький хист у мене від нього. 

І от я - пам'ятаю. І не забуду - скільки мого віку.

І ви своїх - не забувайте.

Оригінал: Оксана Забужко/Facebook