Куди хитнеться маятник безвізу?
Політична кон’юнктура навколо України змінилася за лічені тижні. І справа не в тому, що американський виборець обрав Трампа, а не Клінтон, як мріяла більшість нашого політичного істеблішменту.
Політична кон’юнктура наразі змінюється в найближчому контурі самої Європи. В Молдові на президентських виборах переміг проросійський кандидат Ігор Додон. Зрозуміло, що найближчим часом саме в Кремлі визначатимуть політичний курс Молдови на наступні роки.
А в Болгарії на президентських виборах 13 листопада кандидат від Соціалістичної партії, проросійський політик Румен Радєв, переміг Цецку Цачеву, кандидата від правлячої партії «Громадяни за європейський розвиток Болгарії» (ГЕРБ).
У Хорватії на дострокових парламентських виборах, які відбулися в серпні, перемогли правоцентристи – Хорватський демократичний союз. Дострокові вибори відбулися унаслідок парламентської кризи, але менш проблемною для ЄС Хорватія не стала. Економічна криза триває, реформи гальмують. Усе це робить із неї чергову східноєвропейську проблему для Євросоюзу. До того ж офіційні Франція та Германія ще не оговталися від брекзіту.
Отже, наші сподівання, що цього року ми з вами отримаємо безвізовий режим, стають дедалі примарнішими. Європа боїться міграційної кризи. І небезпідставно. Тепер обговорення безвізового режиму для низки країн в Євросоюзі має загальний характер і присвячене питанню не про те, як відкрити двері, а як отримати можливість технічно й оперативно їх закрити в разі необхідності.
Досі в Євросоюзу не було механізму «замороження» безвізу, але тепер, через зміну геополітичного контуру, проблеми з мігрантами тощо у ньому є нагальна потреба. Франція та Германія посідають щодо цього питання вельми жорстку позицію: мовляв, спочатку механізм «закриття», а тільки згодом схвалимо безвізовий режим для країн, які його очікують, у тому числі для України. Але – лише в такій послідовності. Як довго триватимуть технічні переговори між Радою ЄС і Європарламентом щодо механізму призупинення безвізу, наразі невідомо.
На цьому фоні наша звичка вимагати від Європи того, що ми маємо зробити самі, здається дивною. Ми не назвали війну війною, а Росію – агресором, проте вимагаємо, щоб ООН визнала російську агресію проти України. Ми вимагаємо, щоб світ вводив проти Росії санкції, але самі не вводимо їх. Ми обурюємося, що Євросоюз купує у РФ газ, і в той самий час купуємо вугілля у «ДНР-ЛНР».
Уже помітно, як повільно зачиняється для України «вікно можливостей». Через зміну політичної кон’юнктури в Європі та неспроможність України стабілізувати внутрішню ситуацію схвалення безвізового режиму для українців може бути перенесене на невизначений час.