Протиепідемічні заходи, запроваджені урядом у березні для запобігання розповсюдженню коронавірусу, стали у Харкові справою політичною і висвітлили ті грані внутрішньоелітного протистояння, які у попередні місяці носили завуальований характер. Як ці заходи вплинули на місцевий політичний розклад, хто з харківських політиків виграв, а хто — програв у "карантинній" комунікації з електоратом, і яке значення мають березневі політичні тренди в ракурсі майбутньої виборчої кампанії — у черговому моніторинговому огляді від Аналітичного центру "Обсерваторія демократії".

"Карантинний" кейс харківської політики: скандальна боротьба "штабів"

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу  COVID-19" було введено карантин в усіх областях. У наступні тижні це стало головною темою ЗМІ та предметом іміджевої боротьби політиків як всеукраїнського, так і регіонального рівнів. У Харкові "карантинний" кейс набув особливої гостроти, а протистояння розгорнулося між мером міста Геннадієм Кернесом та бізнесменом Олександром Ярославським — з одного боку, і губернатором Олексієм Кучером — з іншого.

Передумовою об’єднання Кернеса та Ярославського у "противірусний" тандем стало їхнє примирення після декількох років ворожнечі, яке відбулося ще в січні і було публічно висвітлене спільним фото у Facebook з новорічної вечірки. Вірогідно, приводом поновлення їхньої "дружби", як і у 2012 році, стали певні бізнес-інтереси. Протягом січня-лютого напрямки їхньої співпраці не афішувалися, а ось у березні діяльність тандему була презентована як соціально відповідальні зусилля з захисту міста від коронавірусу. 

Втім, Кернес розпочав "коронавірусну" боротьбу за симпатії електорату самотужки, а Ярославський приєднався пізніше. 11 березня, одразу після появи перших повідомлень про намір Кабміну ввести в країні карантин, Кернес заявив, що Харкову карантин не потрібен, адже епідеміологічна обстановка у місті нормальна.

Хоча ЗМІ одразу ж розповсюдили цю заяву з коментарями про початок протистояння харківського мера та уряду, навряд чи Кернес мав намір дійсно йти всупереч офіційним рішенням. Він зробив свою заяву увечері, коли від Кабміну в інфопросторі з’явилися лише "оголошення про намір". А сама офіційна постанова про карантин вийшла вночі, і вже наступного дня Харківська міська рада оголосила про її виконання і введення карантину в місті. Так само вчинив Кернес і щодо ініціювання Президентом закриття метро у великих містах: одразу після озвучення Зеленським 16 березня цього наміру Кернес завив, що метро у Харкові і далі працюватиме, а через два дні, коли вийшло відповідне розпорядження уряду, міськрада його швидко виконала. Тобто, жодних офіційних постанов Кернес своїми заявами не порушував.

Очевидно, що його демарші мали іншу мету: традиційну для нього у кризових ситуаціях демонстрацію центральній владі "хто в місті хазяїн", а електорату — що в Харкові ситуація стабільна і під контролем "найкращого господарника". Так було неодноразово в минулому: під час політичних криз 2004 та 2014 років, коли Кернес виступав учасником та організатором одіозних регіональних "з’їздів" з меседжами про "особливу харківську владу".

Що стосується Олександра Ярославського, то він активно включився до "карантинного" кейсу з 16 березня. На загальнонаціональному рівні бізнесмен продемонстрував співпрацю з Президентом, на міжнародному — залучив до допомоги Україні китайського міліардера, засновника компанії Alibaba Group Джека Ма, а на Харківщині виступив у союзі із Геннадієм Кернесом.

Увечері 16 березня, після проведеної в Офісі Президента зустрічі з представниками великого бізнесу з усіх регіонів України, у програмі "Свобода слова" Володимир Зеленський повідомив, що на прохання Ярославського його друг Джек Ма вирішив виділити Україні 80 млн. доларів на закупівлю мільйона експрес-тестів на коронавірус і невдовзі вони будуть доставлені. А наступного дня було оголошено, шо Ярославський призначений головою харківського антикризового штабу для боротьби з коронавірусом та акумуляції коштів на переобладнання лікарень. До штабу також увійшли Кернес та Кучер. 17 березня у готелі Ярославського Kharkiv Palace відбулася їхня спільна зустріч. За результатами Кернес повідомив, що Ярославський виділить власні кошти на закупку 200 тис. тест-систем для виявлення коронавірусу. А сам Ярославський сказав, що уже вклав у боротьбу із вірусом 3 млн. доларів і закликав інших харківських бізнесменів долучатися до меценатства, зазначивши, що  потім будуть оприлюднені списки тих, "хто дав і хто не дав".

Уже в ці два дні між Кернесом та Ярославським — з одного боку, і Кучером — з іншого намітилися непорозуміння, які невдовзі переросли у відкритий конфлікт. Кучер, очевидно, хотів перехопити ініціативу керівництва штабом, адже напередодні зустрічі 17 березня повідомив, що вона відбудеться у стінах ХОДА. А по факту йому довелося завітати "у гості" до Ярославського.

Але найбільш скандальним епізодом протистояння сторін стало засідання "антикоронавірусного" штабу 19 березня, яке відбулося у Kharkiv Palace за участі більшості харківських бізнесменів і на яке Кучер сам не прийшов, а прислав свого заступника Тараса Пастуха. Суть засідання звелася до двох тем: по-перше, збору грошей з місцевих бізнесменів на закупiвлю необхідного для боротьби з епідемією обладнання та матеріалів (було повідомлено, що не вистачає 2,4 млн. грн.), а по-друге, заочного "цькування" Кучера, який своєю відсутністю на засіданні дуже розлютив Ярославського та Кернеса. Претензії до губернатора формулювалися в дусі риторики "братків з дев’яностих": "зібралися поважні люди", "підвів людей", "домовлялися", "кого він в області знає?", "посміховисько, а не губернатор". До речі, Кернес не забув згадати і про відсутність на зборах Олександра Фельдмана, — мовляв, усі бізнесмени прийшли боротися з вірусом, а його нема. 

Чому відсутність Кучера на засіданні викликала таку бурхливу реакцію Ярославського та Кернеса — стає зрозумілим з огляду на мету цього засідання — збір грошей з бізнесменів. Очевидно, губернатор потрібен був для більшої легітимації процесу. Адже, з огляду на одіозність фігури мера та його неоднозначну репутацію, "благодійницькi" збори з наперед визначеними сумами від кожного та подальший розподіл коштів викликають багато питань. Тим більше, що "антикризовий штаб" — структура неофіційна і прописаних повноважень щодо акумуляції коштів не має.

Наступного дня Олексій Кучер не менш бурхливо та емоційно пояснив свою відсутність на засіданні тим, що штаб Ярославського-Кернеса є фікцією і шоу для збору грошей з бізнесу в стилі 90-х, ніяких повноважень не має, а єдиним справжнім штабом в боротьбі з коронавірусом є той, шо працює в стінах ХОДА під керівництвом губернатора. Збір грошей він назвав публічним вимаганням. А Ярославського звинуватив у тому, що він хоче залучили свого брата для поставок медобладнання і намагається давати поради обласній владі щодо розподілу бюджетних коштів. А також висловив здивування, чому саме Ярославського Зеленський назвав головою штабу з боротьби із вірусом у Харкові. Щодо ролі бізнесменів у протидії епідемії відгукнувся в тому дусі, що грошові пожертви — справа добровільна, а не примусова. І навів приклади такої допомоги з боку Олександра Фельдмана, Дмитра Шенцева та компанії UBC.

Таким чином, у Харкові фактично почали діяти два "штаби" боротьби із вірусом, а сам "карантинний" кейс став предметом протистояння та інформаційної війни опонентів. Після 19 числа місцевий електорат регулярно дізнавався усі подробиці чвари  місцевої "еліти": хто є "клопом", "міллю", "танком" або "трактором", хто — "деструктивним елементом", "корупціонером" та "непорозумінням", на кого будуть заведені кримінальні справи, кого скоро розчавлять тощо.

Але звітів громадськості щодо реальної підготовки системи охорони здоров’я міста та області до можливої епідемії, а економіки регіону — до її наслідків ні з одного, ні з іншого "табору" за взаємними звинуваченнями надано не було. Так само, не спостерігалося систематичної публікації чеків, які показували б, на що саме витрачаються зібрані з бізнесменів кошти (загальноприйнятна практика ініціативних груп, які збирають пожертви на певні цілі). Лише одиничні випадки "звітування" про благодійність мали місце. Наприклад, Геннадій Кернес оприлюднив у себе в Telegram-каналі чек про купівлю наркозно-дихального апарату за 2,6 млн. грн. А Юрій Сапронов розмістив на своїй сторінці у Facebook чек придбання системи ультразвукової діагностики за 490 тис. грн. Сапронов доповнив фото подякою Ярославському та іншим бізнесменам за допомогу міським лікарням і образливим зауваженням у бік їхнього опонента.

В принципі, існування двох різних "штабів спасіння" для харківської медичної системи, місцевої бізнесової спільноти, а також і для політиків — очільників штабів могло б бути непоганим варіантом. По-перше, це б створило між ними конкуренцію з необхідністю пошуку найефективніших методів роботи, досягнення мети та презентації результатів. По-друге, для бізнесменів це була б можливість уникнути безальтернативності формату участі у допомозі місту. По-третє, з прицілом на майбутні вибори (перш за все, це стосується Кучера) дозволило б працювати на свій рейтинг і формувати сильну команду. В політиці, як і в бізнесі, наявність конкуренції — це стимул для розвитку та вдосконалення, на відміну від тупцювання у звичних безальтернативних схемах.
 
Але Кучер вже за тиждень "включив задню" у протистоянні із конкуруючим "штабом". 23 березня він заявив, що обговорив ситуацію з Ярославським, і вважає, що треба відкинути емоції та діяти спільно для боротьби із вірусом. А також видалив свій гнівний пост щодо опонентів.

А 24 березня Кучер, Ярославський та Кернес зустрілися на брифінгу в ХОДА та обговорили досягнуті кожним результати діяльності. Також були присутні деякі місцеві чиновники та народні депутати (зокрема, Фельдман та Шенцев), очільники силових відомств області. Кучер наголосив, що актуальним завданням наразі є підтримка промисловості та сільського господарства області. Кернес повідомив, що з бізнесменів було зібрано 2 млн. 200 тис. грн., які спрямують на закупiвлю необхідного для лікарень обладнання та засобів захисту від вірусу. Також чиновники розповіли, яка ситуація з доставкою у Харків уже закупленого: до міста прибуло 450 тисяч тестів, придбаних за кошти держави та Ярославського; апарати штучного дихання проплачені, але застрягли на польському кордоні; підготовано 740 койкомісць для коронавірусних хворих. А Ярославський сказав, що вже допоміг місту фінансово, а далі буде триматися на зв’язку. 

Сумнівно, що сторони конфлікту пішли на публічний діалог iз власної ініціативи. Скоріше, тут зіграли роль зовнішні чинники у вигляді однозначних рекомендацій (а можливо — примусу) більш впливових політичних суб’єктів. 

Незважаючи на те, що поступитися та піти на "перемир’я" змушені були обидві конфліктуючі табори, слабкою стороною у "карантинному" кейсі виглядає Олексій Кучер. Перш за все, через те, що не наніс "упереджувального" інформаційного удару щодо відомих йому заздалегідь планів Ярославського та Кернеса і дозволив затягнути себе "під каток" їхньої агресивної риторики.

А його непослідовні пости у Facebook, у яких він то хвалить Ярославського в перший день створення штабу, то критикує його та Кернеса після скандального засідання 19 березня, а потім видаляє публікації і закликає до примирення, лише посилили в очах електорату враження про слабкість та несамостійність політичної фігури губернатора. У цій ситуації Кернес презентує себе вигідніше — на питання журналістів про свої критичні щодо Кучера пости він сказав, що це було в минулому, але що написав — те написав і від своїх слів не відмовляється.

"Позаштабна" активність харківських політиків та громадських діячів у "карантинному" кейсі

Над здобуттям іміджевих дивідендів у рамках "карантинного" кейсу у березні працювали не лише "штаби" Кернеса-Ярославського та Кучера. Інші місцеві політики та громадські діячі також проявляли активність, за рівнем якої можна зробити припущення, хто з них і в якій мірі готується до місцевих виборів.

Так, Олександр Фельдман, слідуючи своєму традиційному образу мецената, після закриття владою метро запустив безкоштовні автобуси за внутрішньоміськими маршрутами та для підвозу людей з пункту перетину кордону "Гоптівка" до Харкова. А також пообіцяв розгорнути 4 майданчики з наметами для хворих, надати від концерну "АВЕК і Ко" приміщення та обладнання Медичного центру "Інтермед" та спецтранспорт, якщо у обласного "антикоронавірусного" штабу буде у цьому потреба, і вже знайшов цеховиків, які готові шити від 70 тис. масок на день для подальшої безоплатної роздачі, але проблема — в поставках тканини. 

Представники "правих" політсил, зокрема Костянтин Немічев та харківський осередок ВО "Свобода" зосередилися на волонтерській допомозі громадянам. Немічев бере участь в ініціативах "Попутчик Харьков / Подвези Медика" та "Харьков SOS. Волонтеры". В рамках першої ініціативи координуються бажаючі безкоштовно довозити медпрацівників та інших громадян на роботу в умовах транспортного колапсу, а друга залучає волонтерів для доставки продуктів літнім людям. Місцева "Свобода" на чолі з Ігорем Швайкою в рамках акції "Безпека вдома, а ми — допомога!" так само організує добровольців для допомоги літнім харків’янам у доставці додому продуктів, ліків та інших необхідних товарів, вигулі їхніх собак та допомозі в онлайн-оплаті комунальних послуг. 

Андрій Лесик в рамках всеукраїнської благодійницької ініціативи "ОПЗЖ" "Ми допомагаємо" передав Харківській інфекційній лікарні № 22 медичні ліжка та матраси, які сам привіз і розвантажив.

Анатолій Родзинський, який останнім часом помітно активізувався у соцмережах та на місцевому телеканалі, 16 березня провів власну "антивірусну" акцію під стінами міськради: роздавав безкоштовні медичні маски (за що був розкритикований, адже спровокував потенційно небезпечне щодо розповсюдження вірусу скупчення пенсіонерів). А 19 березня прийшов на скандальне засідання кернесівського штабу, але був виведений звідти охороною. 

Окрім цих акцій, як Лесик, так і Родзинський використали "коронавірусну" тему для критики діючої влади: перший (слідуючи "лінії партії") зосередився на ЗеКоманді, а другий (пам’ятаючи "старі рахунки") — на міськраді та Геннадії Кернесі. 

"Харківський антикорупційний центр" сконцентрував основну увагу на прискіпливих підрахунках витрат бюджетних коштів міськими лікарнями та мерією на підготовку до епідемії з подальшим викриттям їхньої надмірності або недоцільності.

Депутати фракції "Самопоміч" міськради зробили "внесок" у боротьбу із загрозою епідемії, опублікувавши 18 березня на Facebook-сторінці регіонального осередку партії свій колективний портрет у медичних масках. А 21 березня розмістили відповідь обласної лікарні на їхнiй запит про забезпеченість цього закладу необхідними для боротьби із вірусом ресурсами, і констатували, що "ситуація сумна".

А Юлія Світлична та Ігор Райнін "карантинний" кейс у березні проігнорували: ані на сторінці Світличної у Facebook, ані на сайті "ОПЗЖ" про якусь їхню участь у благодійницькій або волонтерській діяльності не йдеться, так само, як і відсутні критичні дописи їхнього авторства щодо "противірусних" кроків влади. Навряд чи це є свідченням відсутності у них наміру взяти участь у  майбутніх місцевих виборах. Скоріше, слідуючи звичній тактиці Райніна, вирішили "пересидiти" у тіні. 

Результати виборів у 179 окрузі: "тихий тріумф" Юлії Світличної

На фоні всезагальної істерії навколо "коронавірусної" теми перемога Юлії Світличної на проміжних виборах у 179 окрузі пройшла досить тихо і не зазнала масштабного висвітлення у місцевій пресі. Додатковим фактором зниження цікавості громадськості до перебігу виборчого процесу у березні стало зняття з реєстрації кандидатки від "Слуги народу" Вікторії Алєксєйчук, яке сталося 3 березня.

Після цього стало ясно, що результати виборів передбачувані, і увага була прикута не до того, хто стане переможцем, а чи не піде влада на використання адмінресурсу та зриву виборів, а після оголошення карантину — чи відбудуться взагалі вибори і наскільки доцільно їх у таких умовах проводити. Втім, ЦВК вирішила вибори не скасовувати. А для запобігання можливому зараженню видала Постанову № 75 від 12.03.2020 року з рекомендаціями ОВК, ДВК та облдержадміністрації щодо спеціальних заходів під час голосування на кшталт провітрювання приміщень, перебування членів комісій у масках та недопущення скупчення людей на дільницях.

Юлія Світлична здобула переконливу перемогу з результатом 77,55%  (30 194 голосів виборців).  На другому місці з 7,91% опинилася Вікторія Пташник (кандидат від "Європейської солідарності"), а на третьому з 3,03% – Тетяна Єгорова-Луценко (самовисуванка). Таким чином, за Світличну виборці віддали майже у 10 разів більше голосів, ніж за її найближчу конкурентку. 24 березня ЦВК на своєму засіданні офіційно оголосила Юлію Світличну переможницею виборів.

На початку березня висловлювалися побоювання, що обласна влада може піти шляхом адміністративного втручання у хід виборів і навіть їхнього зриву. Зокрема, підозрілими виглядали кроки iз заміни половини складу ОВК та усіх голів райдержадміністрацій округу, які відбулися за два тижні до виборів.

До того ж, одна з кандидаток Тетяна Єгорова-Луценко подала "фейкових" представників до виборчих комісій по своїй квоті. Деякі інформресурси висловлювали припущення, що за її діями стоїть Олексій Кучер. Осередком концентрації дописів на цю тему став Telegram-канал "Слобожанский лифтер" (афілійований, за нашими висновками, з групою Райніна/Світличної). Під час виборчої кампанії канал характеризувався різко негативною риторикою щодо Кучера та звинувачував його у чисельних спробах зірвати вибори, зокрема, і за допомогою Єгорової-Луценко. На підтвердження публікувалися фото зустрічі цієї кандидатки з Кучером та його замом Олександром Скакуном у лютому в лозівському ресторані, а також повідомлялося про придбання кандидаткою через підставних осіб у кінці січня автомобіля Porsche Macan за 90 тис. $, на якому її чоловік 7 лютого порушив ПДР у Києві, за що на нього був складений протокол. До того ж, Кучеру приписувались спроби зриву виборів за допомогою місцевих голів РДА, працівників СБУ, а також надсилання листів до РНБО та ЦВК з проханням перенести вибори у зв’язку із карантином, організацію "вистави" з нібито хворим на коронавірус у Краснограді та координування "чорного піару" під час кампанії.

Як би там не було, інцидент з "фейковими" представниками комісій від Єгорової-Луценко набув широкого розголосу і був розв’язаний позитивно — кандидатка замінила їх на "справжніх". Однак, Єгорова-Луценко вже 13 березня, після оголошення карантину, звернулася на своїй сторінці у Facebook до Президента із закликом перенести вибори у зв’язку із загрозою розповсюдження коронавірусу.

Втім, ЦВК на ці заклики  уваги не звернула і вибори переносити не стала. А подальший хід виборчої кампанії та її результати довели, що обласна влада розсудливо утрималася від масштабного прямого адмінвтручання у процес. Самі  вибори пройшли без суттєвих порушень, а підрахунок голосів — без скандалів.

Результати виборів у 179 окрузі показали, що для політичної групи Райніна/Світличної настала "біла полоса". Перемога Світличної на виборах була очікуваною вже після публікації соціологічного опитування групи "Рейтинг" в кінці лютого, і майже визначеною — після зняття Алєксєйчук з реєстрації на початку березня. Коронавірусна істерія дещо "змазала" висвітлення та обговорення результатів виборів у публічному просторі. Але "тихий тріумф" — скоріше характерний і бажаний для Райніна та Світличної варіант, який дає широкі можливості, але не приваблює надмірної уваги до їхніх подальших кроків і планів.

Наразі виглядає так, що одним iз завдань вони бачать остаточну дискредитацію Олексія Кучера в очах харківського електорату та центральної влади. Адже в афілійованих з Райніним та Світличною інформресурсах агресивність риторики щодо Кучера після виборів не вщухла, а тільки зросла. Меседжі формулюються в тому напрямку, що Кучер некомпетентний, а кожна його ініціатива викликає лише сміх місцевих політиків і зростаюче невдоволення в Офісі Президента. Щодо останнього — дописи досить нейтральні, так само, як і по відношенню до Кернеса, Фельдмана та інших політичних конкурентів місцевого рівня.

Резюме

За березневими результатами розгортання "карантинного" кейсу можна констатувати, що Олексій Кучер не тільки втратив зручний шанс привабити на свій бік частину місцевих бізнес-груп (з числа незадоволених "старими" схемами взаємодії з міською владою) і тим самим зміцнити свої політичні позиції в регіоні, а й в черговий раз вийшов iз ситуації кризової комунікації з опонентами не на свою користь.

"Карантинний" конфлікт показав, що харківському електорату, як і раніше, імпонує образ "сильної руки" та демонстрація послідовної позиції з боку "поважних людей", а також прийнята серед "старих" місцевих політиків риторика в стилі криміналітету "дев’яностих". А ступінь відповідності їхньої "послідовної позиції" інтересам громади та ефективного сучасного управлiння — поки залишаються поза увагою. Натомість, сумніви та коливання політиків, публічне визнання ними своїх помилок сприймаються викривленою пострадянською свідомістю електорату як прояв слабкості і викликають недовіру. Свідомо чи інтуїтивно, Кернес та подібні йому політики експлуатують саме такі особливості підданської політичної культури, і на цьому шляху здобувають іміджеві дивіденди. Адже більша частина електорату не вдається у нюанси та мотиви дій і висловлювань політиків, а більше звертає увагу, хто переконливіше презентує себе. А в цьому плані саме "старі" харківські політики значно випереджають недосвідченого губернатора.

Нападки Кернеса на Кучера у березні перейшли у відкриту агресивну форму. А після виборчої кампанії у 179 окрузі така саме тенденція спостерігається і з боку групи Райніна/Світличної. В сукупності це є маркером посилення означених місцевих політиків і послаблення позицій Кучера. Не додасть йому впевненості і призначення на посаду генпрокурора колишньої конкурентки за губернаторство Ірини Венедиктової, адже тепер до його дій буде прикута увага підконтрольного їй відомства.

До того ж, Кучер примудрився розлютити Ярославського, який з огляду на його неодноразово демонстровану співпрацю з Зеленським, міг би, навпаки, стати впливовим союзником губернатора. Наразі виглядає так, що союзниками Кучера, в певній мірі, можна вважати Фельдмана, Шенцева та Кожемяко. Але і з їхнього боку однозначних меседжів щодо цього немає. Натомість, в анонімних Telegram-каналах шириться інформація, що в Офісі Президента Кучера чим далі, тим більше вважають слабкою політичною фігурою, а провал виборчої кампанії у 179 окрузі навряд чи підштовхне Офіс до оптимістичної проекції щодо ролі теперішнього губернатора у майбутніх місцевих виборах.

Вибори у 179 окрузі можуть розглядатися в якості моделі майбутніх місцевих, але лише в певній мірі. Для "Слуги народу" вони стали провальними. А з огляду на закономірне погіршення економічної ситуації внаслідок карантину, неминучу критику пов’язаних з ним дій уряду, а також падіння рейтингу правлячої політсили та відсутність сильного кандидата, така ситуація може повторитися в осінню виборчу кампанію.

Але для групи Райніна/Світличної (у випадку їхнього рішення поборотися за посаду мера Харкова або інше представництво в органах місцевої влади), тріумфальна перемога у 179 окрузі не означає, що їх чекатиме такий самий результат восени. Головним конкурентом тут буде Геннадій Кернес, а не такі фігури, як Алєксєйчук.

Наразі міський голова є активним учасником "карантинного" протистояння, а в разі масового розповсюдження вірусу у Харкові — опиниться і в центрі "епідемічної" війни за симпатії електорату. В той же час, Райнін та Світлична обережно "пересиджують" в тіні. Для Райніна така тактика характерна і навряд чи зміниться. Скоріше за все, формат їхньої участі у майбутніх місцевих виборах буде залежати від того, з яким рейтингом Кернес вийде з "коронавірусних" баталій.