Письменники говорили про творче становлення літераторів, улюблену музику, кіно, політичну ситуацію у країні, мовне питання і, звісно, про літературу.

Друкуємо уривок із інтерв'ю літераторів, на запитання Юрія Андруховича відповідає Сергій Жадан. 

— Твій перший вірш написаний у Старобільську чи вже в Харкові?

— Перший надрукований — у Старобільску. А надрукований знаєш, де? В місті Дубно. Там був дитячий журнал, "Соняшник" називався.

— Дубно Рівненської області. "Барвінок" був ще радянський, а "Соняшник" уже вважався прогресивним. 

— Для мене "знаковою подією" була участь в республіканській олімпіаді з української літератури в Рівному. Весна 91-го року, ще Радянський Союз. Там було дуже цікаве середовище, декого я знаю досьогодні. Наприклад, Назар Федорак, він був від Львова. Нам влаштували зустріч з письменниками Рівненщини. Мав прийти поет Ірванець. І він, зараза, не прийшов. Прийшов Микола Пшеничний, редактор цього часопису "Соняшник", який надрукував мій вірш. В мене на той момент було щось чотири вірші, які я вважав віршами. І була ця величезна зала, де сидить 500 моїх однолітків, моє покоління. От ми всі, діти Радянського Союзу, але ми любимо українську мову і літературу, ми — олімпійці. І сидять справжні письменники, щось нам читають. Нам цікаво, ясна річ. Хтось із них встає і трошки знічев’я говорить: "Ну ви ж тут теж, мабуть, щось пишете. Прочитайте нам". А мої друзі вже знали, що я пишу. Вони мене просто винесли на сцену — і я прочитав. Ясна річ, я читав погано, і вірші були погані. Але я був свій, мені влаштували овацію. І я подумав: бути українським письменником прекрасно. 500 прекрасних людей тобі плескають. Це важливий стимул. 

— Тепер ти втілюєш їхню мрію?

— Я втілюю свою мрію, тому що хочу їм подобатись. 

— Усі також бачать себе на цій сцені.

— Бачиш, "Бу-Ба-Бу" для мене тоді стало чимось таким невтамованим — Ірванець не прийшов. 

— Ти йому потім згадував це?

— Разів сто. Він єдиний зі всіх письменників, які там були, кого я знав. Я читав вашу добірку в журналі, тоді ще "Прапор"… 

— Влітку 90-го року. 

— Так. Добірка "Бу-Ба-Бу", "ЛуГоСад" і "Пропала грамота". На той час редактором "Прапора" і "Березоля" був Іван Степанович Маслов, російськомовний прозаїк з Харкова. Потім він став моїм науковим керівником, я в нього писав свою дисертацію про Семенка.