Поява проєкту Закону України "Про економічний паспорт" і здивувала, і ні. Здивувала з двох підстав: по-перше, ознайомлення з проєктом Закону не надало відповіді на головне питання — що таке економічний паспорт; по-друге, запропоновані зміни до державного бюджету, які вже неможливо реалізувати. Не здивувала, тому що на сучасному етапі нормотворення можна наштовхнутися на будь-що.

Тепер по порядку. До детального аналізу цього проєкту руки не дійшли, що не завадило відносно детального знайомства з пояснювальною запискою до нього. Саме на окремих положеннях її й хотілося б зупинитися. 

1. "З метою врегулювання на законодавчому рівні питання підвищення економічного рівня життя громадян України, а саме створення Фонду майбутніх поколінь (далі — Фонд), який матиме статус неприбуткової організації та формуватиметься з державних внесків, що здійснюватимуться за рахунок коштів Державного бюджету України, які надійдуть від сплати рентних платежів за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення" (пояснювальна записка). 

Таким чином, виходячи з цієї норми, формування такого Фонду має здійснюватися лише від сплати рентних платежів за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення. Але нижче до джерел формування активів цього фонду виділяються державні внески, інвестиційний дохід, штрафні санкції, пені й інші платежі. Тобто вже в пояснювальній записці закладено принципове протиріччя щодо джерел утворення й існування Фонду .

2. "Кошти будуть нараховуватися українцям, народженим в Україні після 1 січня 2019 року, та виплачуватимуться їм після досягнення ними 18 років" (пояснювальна записка).     

Так, у ч. 1 ст. 1 Законопроєкту зазначається, що учасником Фонду може бути тільки “громадянин України, народжений з 1 січня 2019 року, який має право на отримання виплати, передбаченої цим Законом”. У зв’язку з цим виникає цілком закономірне питання: а чи не порушує такий віковий критерій вимоги конституційного принципу рівності (ч. 1-2 ст. 24 Конституції України)? В чому об’єктивність вікового критерію, який починає свій відлік саме з 1 січня 2019 року, не зрозуміло. Все це у перспективі може призвести до того, що в майбутньому такі законодавчі положення може бути визнано неконституційними. 

3. "У світі є різні механізми створення накопичувальних фондів майбутніх поколінь, кошти яких розподіляються серед громадян. Частина з них формується за рахунок доходів від видобутку корисних копалин (Норвегія, ОАЕ, Саудівська Аравія та Кувейт)" (пояснювальна записка). 

Певним чином дивує такий аргумент, бо навряд чи, виходячи з сьогоднішніх реалій, ми можемо ставити знак рівності між рівнем розвитку економіки цих країн та України. Безумовно, запозичення найдосконаліших конструкцій у цій сфері є доречним, але не враховувати відсутність реальних інструментів реалізації навряд чи може бути послідовним. 

4. "Рентна плата за користування низкою надр в Україні є занизькою порівняно з багатьма країнами. Спроби підвищити цю плату зазвичай стикаються зі спротивом бізнесу" (пояснювальна записка). 

Використання оціночного поняття рівня ставок плати за надра не завжди є доречним. На жаль, подібні гасла стають системними. Достатньо лише згадати пропозицію сплачувати стипендії студентам ВНЗ, які потрапили до вишів із населених пунктів Донбасу, в розмірі 6000 грн. Подібний популізм знищує як ідею стипендію — плати за якість опанування знання. Запроваджує суб’єктивну дискримінацію тощо. 

5. "Головним аргументом стає те, що бізнес не розуміє, як саме використовуються їхні податки. Використання ренти для наповнення Фонду дасть бізнесу впевненість, що ці платежі використовуються на визначені цілі" (пояснювальна записка). 

Наскільки яскраве, настільки й пусте гасло. Фінансово-правове регулювання чітко розмежовує законодавче впорядкування відносин щодо формування бюджетних доходів за рахунок податків і зборів, та відносини щодо використання бюджетних коштів. Можна акцентувати увагу на чіткій межі цих інститутів (чи підгалузей) фінансового права, але не змішувати їх. Навряд чи хтось зможе пояснити на які цілі витрачено податок на додану вартість, як і решта інших надходжень до Загального фонду державного бюджету України. Значна кількість податків та зборів не прив’язується до мети їхнього використання. Саме тому намагання дати впевненість бізнесу щодо зрозумілості на які цілі використовуються подібні платежі не має під собою підстав. 

6. "Концентрація у Фонді значних фінансових ресурсів дозволить більш ефективно розміщувати ресурси в економіці за умови, що система управління Фондом буде спроможною. Держава зможе створити механізми для розміщення ресурсів у великі довгострокові інвестиційні проекти" (пояснювальна записка). 

Тобто закладається хибна конструкція, коли невдале використання коштів Фонду може бути виправдане — "система управління виявилась неспроможною". Тобто чіткого критерію ефективності використання Фондів немає, а поясненнями можуть з’явитися суб’єктивні уявлення окремих осіб.  

7. "Згідно з проектом Закону Фонд є юридичною особою, створеною Кабінетом Міністрів України, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства) та провадить діяльність виключно з метою накопичення державних внесків на користь Фонду з подальшим інвестуванням активів, а також здійснює виплати учасникам Фонду" (пояснювальна записка). 

Виходячи з наданого матеріалу, складно зрозуміти йдеться про позабюджетний фонд чи ні. Якщо так, то це суперечить ч. 9 ст. 13 Бюджетного кодексу України: "Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається". Логіку такого припису зрозуміти можна. Це суперечить критерію розподілення бюджетних повноважень, бо виключне повноваження щодо управління коштів Державного бюджету України має Верховна Рада України. Передача цих функцій на рівень виконавчої влади, порушує конструкцію централізації в вирішенні підстав обігу державних коштів. 

8. "Зазначені надходження передбачені у проєкті державного бюджету на 2022 рік та складають 69 млрд гривень" (пояснювальна записка).

"Перший річний державний внесок у 2023 році становитиме 21,8 млрд грн з розрахунку 2 розмірів мінімальної заробітної плати (7 176 грн) та прогнозної статистики народжуваності. На момент перших виплат у 2037 році сума коштів фонду становитиме 1 832 млрд грн за рахунок внесків держави та отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів у державні цінні папери, що дозволить здійснити виплати на загальну суму 191 млрд грн з розрахунку 626 125 грн на одного учасника Фонду".

Виникає складне питання: як можна планувати запровадження норм Закону про Державний бюджет України на 2022 рік, коли вже прийнято, а це лише перспективний для обговорення проєкт. Знову таки порушення процедури. 

9. "У разі якщо вимога щодо розміру витрат Фонду, визначеного цією частиною, не виконується, наглядовий орган вживає заходів впливу, встановлених цим Законом" (п. 2 ч. 2 ст. 3 Законопроєкту), "У разі смерті учасника Фонду право на отримання виплат, що обліковуються на його індивідуальному рахунку в Фонді, набувають його вигодонабувачі/спадкоємці" (ч. 3 ст. 46 Законопроєкту).

Для таких спадкоємців не встановлено жодних обмежень по специфіці їхнього правового статусу (громадяни/негромадяни; вік тощо). Виходить, що після смерті учасника Фонду таку виплату може отримати будь-хто, навіть не обов’язково родич відповідного учасника, що безумовно протирічить цілям запровадження економічного паспорта. Більше того, з положень ст. 47 “Спадкування коштів” випливає, що спадкоємцям просто робитиметься одноразова виплата коштів на їхні банківські рахунки. Відповідно самими коштами вони потім зможуть розпоряджатися без яких-небудь цільових обмежень. Такий висновок обумовлюється тим, що після здійснення одноразової виплати на банківський рахунок спадкоємця такі кошти вже будуть поза системою економічного паспорта, а отже відсутніми будуть і вимоги по їхньому цільовому використанню, що передбачені ч. 5 ст. 46 Законопроєкту.

10. "Виплати із системи економічного паспорта можуть здійснюватися на такі цілі: купівля власного житла на території України" (п. 2 ч. 5 ст. 46 Законопроєкту).

Виплати із системи економічного паспорта можуть здійснюватися на купівлю власного житла на території України. Однак, в реальному житті, така норма виступатиме ідеальною моделлю з виведення відповідних коштів у готівку. Йдеться про можливість умовно фіктивної купівлі якоїсь “хатинки” з подальшим виведенням коштів “під відсоток”. Вже потім учасник Фонду не матиме жодних обмежень по розпорядженню відповідними коштами (цільовий критерій їхнього використання нівелюється).

11. "Положення про винагороду та умови цивільно-правових договорів із членами Ради Фонду затверджується Кабінетом Міністрів України" (ч. 3 ст. 5 Законопроєкту).

Із членами Ради Фонду буде укладатися цивільно-правовий договір. Тобто реалізовуватимуть вони свої повноваження шляхом надання послуг Фонду, а не виконуючи трудову функцію. У зв’язку з цим вбачається дивним положення ч. 2 ст. 6 Законопроєкту про можливість звільнення члена Ради Фонду.

Так, безумовно, укладення цивільно-правових договорів, зокрема, із членами наглядових рад суб’єктів господарювання є поширеною та усталеною практикою. Проте, в такому випадку не можна змішувати докупи термінологію трудового та цивільного законодавства. Як можна звільнити особу (термін трудового законодавства), яка реалізовуватиме свої повноваження за цивільно-правовим договором (категорія цивільного права)? Можливо, в даному випадку, доцільно говорити про розірвання цивільно-правового договору?

І нарешті, те з чого я почав. Ні в Законі, ні в ст. 1 "Визначення понять" не надано визначення економічного паспорта. Тобто можна здогадатися, що йдеться про формування певного позабюджетного фонду, який сховали під економічний паспорт. Таким чином, що таке економічний паспорт я не зрозумів взагалі й вважаю, що не зможе зрозуміти ніхто. Пробачте, але економічного паспорта у мене немає.