Дмитро Шевченко: Українське слово може бути чутне і на Кубані

Харківський радіоведучий Дмитро Шевченко розповів «ХН» про «Євробачення», квотування у ЗМІ і долю дротового радіо. 

- Дмитре, в Україні фінішувало «Євробачення - 2017». Напередодні думка українців розділилася: хтось казав, що проведення пісенного конкурсу в країні, де йде війна, не на часі, хтось виступав «за». Ви належите до останніх. Що дало Україні «Є-бачення»?

- По-перше, будь-який захід, що проходить в Україні з точки зору популяризації країни на Європу й інший загал, потрібен нашій державі. Тому я, власне, позитивно ставлюся до того, що ми проводили і були залучені. Більше того, «Євробачення» треба сприймати як творчій змагальний конкурс щось штибу спортивних змагань, де свого часу представниця України перемогла, тому ми не мали права не те що відмовлятися, а взагалі розглядати: проводити чи ні.

- Навіть не дивлячись на скандали навколо нього? Наприклад, із гонораром Джамали?

- Справа у тому, що всі ці скандали умовні. Багато людей, коли чують про гонорар якогось співака чи співачки, не знають, скільки людей долучилися до організації «Євробачення». Це величезна кількість волонтерів, комунальних служб, які долучилися до Європи. Пам’ятаю, коли у Харкові був «Євро - 2012», бабусі, які прибирали на стадіоні або коло нього, навіть потроху – смішно казати – англійську мову вивчили. Це все працює нам на плюс.

- Давайте поговоримо про мову. Наприклад, квоти на радіо і ТБ виглядали дещо ганебно, адже, наприклад, примушувати в Україні включати до ефірів пісні українських виконавців – це дуже дивно. Як по-вашому, чи це змінить якось ситуацію з переходом українців на державну мову?

- Якщо ми говоримо про квоти і про ЗМІ – це одне, якщо про мову загалом в Україні – то це інше. Почнемо з останнього – на захист мови в державі мають працювати певні закони. На жаль, сьогодні по факту ми розуміємо, що чомусь і досі працює закон Ківалова-Колесніченка («Про засади державної мовної політики», прийнятий у 2012 році – прим. «ХН»), хоча по факту Верховною Радою він скасований. (нині Конституційний Суд розглядає подання 57 народних депутатів щодо неконституційності цього закону – прим. «ХН»). І тому всі проблемні питання в державі і держустановах – підкреслюю, не в спілкуванні між людьми – виникають лише від того, що немає закону, який би працював на українську мову й Україну. Якщо ми говоримо про квоти і про ЗМІ, то це питання потрібно було вирішувати ще на початку 90-х років, коли Україна здобула незалежність. Якщо ми проголосили державу і в Конституції прописали – мова державна, це відповідно поширюється на ЗМІ. Якщо говорити про квоти, то це позитив, коли нарешті слухачі почули тих виконавців, які колись співали лише у своїх містечках, а тепер отримали можливість свою композицію почути в національному етері. Коли говорять, що немає чим закривати радіоетер, я знаю з особистого досвіду, що редактори лукавлять, бо вони просто не хочуть шукати. Про якість можна говорити окремо, але те, що є величезна кількість вітчизняної україномовної музики, – це факт.

- Тим не менш, у Харкові здебільшого спілкуються російською.

- Розмовляють російською й в інших містах. Але при цьому я впевнений, що абсолютна більшість людей розуміє українську, тобто ніяких проблем у людини не буде, коли, припустімо, із певного дня документообіг буде вестись українською, а будь-який поліцейський на вулиці буде спілкуватися виключно державною мовою. Це все трохи надумано і політизовано. Єдиний момент – мені здається, що люди звикли виконувати ту чи іншу постанову. Наприклад, ще й року не пройшло, як у Харкові перейменували проспект Леніна на проспект Науки. Зараз більшість харків’ян навіть похилого віку використовує саме нову назву. І це ніяк їх не дратує. І всі живуть за новим порядком. Головне в «мовному питанні» в побуті ніхто нікому не має права забороняти якоюсь мовою спілкуватися. Але все, що стосується державотворення і стосунків громадянина з державою і навпаки, має бути виключно державною – українською.

- Згідно з неофіційними опитуваннями, люди здебільшого отримують інформацію з інтернет-ЗМІ або телебачення. На якій позиціях зараз знаходиться радіо?

- Як би там не розвивався науково-технічний процес й інтернет, за світовою статистикою понад 80% людей отримує інформацію саме з радіо. А ще звук і голос має неабиякий вплив на людину. Між тим, на жаль, у нас, до прикладу,  мережі дротового радіо, яке було і мало бути у кожному будинку, віддали у приватні руки.  Національне радіо – занепадає. І на сьогодні мушу констатувати, що немає ніякої державної політики у цій царині.

- Враховуючи те, що навіть у невеликих містечках тієї ж Харківської області люди дивляться російське телебачення і не довіряють українським ЗМІ…

- Тут питання в державі, будь-яка інформаційна боротьба вирішується. У Харкові є велика вежа з певним потенціалом. Треба тільки державне рішення, аби увімкнули на повну потужність передавачі – це все є, але законсервоване – і ми можемо ретранслювати «українське»  не тільки на «сіру» зону, а й на тимчасово окуповані території. Або чиновники не знають про ті можливості, або не зацікавлені в тому, щоб українське слово взагалі працювало більше, ніж є зараз. В Одесі також можна увімкнути передавачі на повну потужність і забити повністю Кримський півострів. За певних умов можна зробити так аби «Говорить Київ» було чути і на Кубані. Технічні можливості є і головне - великих грошей на це не треба.

- А які радіопередачі користуються попитом серед харків’ян?

– На радіо, за класикою, слухача цікавить повідомлення точного часу, погода і новини. Більше того, новини – не той убогий, вибачте, п’ятихвилинний випуск (три новини з центру і дві про якісь катастрофи), який робили наприкінці 90-х- початку 2000-х, коли до нас зайшла Росія з комерційними радіостанціями. Я знаю, що є попит у людей слухати культурно-просвітницькі й історичні програми. А якщо ми конкретно говоримо про попит на радіо, те, чого зараз немає, – це радіоспектаклі, озвучення в ігровому варіанті книг, коли їх розкладено на кілька голосів. Ми питали, нам кажуть: «Озвучте, а я буду їхати в машині і слухати». І так само жива трансляція тих чи інших подій. Я більш ніж впевнений, якщо хоча б одна радіостанція в Україні ретранслювала просто звук «Євробачення», повірте, багато б хто долучився – наприклад ті хто принципово не має телевізора.

- Яка новина останнім часом вас вразила позитивно?

- Рік тому я дуже радів перемозі Джамали, бо розумів, що через рік Україна буде приймати в себе «Євробачення». І це великий позитив. А ще, 1 травня 2017 року на лицарських міжнародних змаганнях «Битва націй» Україна вперше в історії здобула перемогу. У середньовічних обладунках наша збірна виборола перемогу в змаганнях зі збірною Росії. Це був шалений успіх, все це відбувалося у Барселоні і більшість вболівала за Україну. Знайдіть відео на ютюбі. Це була смачна перемога, але знову ж таки про це знають одиниці і на широкому державному загалі це озвучено не було.