Мені подобається, що в місті зараз говорять про майбутню відбудову Харкова — БЛОГ
Я не знаю, чи будуть у майбутньому Харкові трамваї.
І до питань урбаністики. Пам’ятаю, далекого 92-го, ми з покійним, Царство йому Небесне, геніальним харківським художником ВАлєром Бондарем — легендою міста й моїм духовним навчителем — підіймалися вечірнім зимовим трамвайчиком із Журавлівки у горішнє місто. Якраз вулицею Вєсніна.
Було пізно й холодно, Валєру було скучно. Тож він вирішив улаштувати для пасажирів трамваю імпровізований концерт. Вдав із себе сліпого й пішов побиратися салоном, співаючи сирітських пісень і супроводжуючи це все аніматорськими завиваннями: "Дорогие братики и сестрички! Помогите, кто сколько сможет! Вам копейка, мне — рупь. На копейку не попьешь, не погуляешь. Был бы я второй Лемешев или Шаляпин, если бы проклятая фашистская бомба не сделала что-то с моей головой и от меня не ушла любимая жена Маруся!".
Пасажири дивилися на Валєра з ненавистю й інтересом. Була це робітнича, замучена соціальними депресіями публіка, для якої трамвай був єдиноможливим засобом пересування.
До чого я веду? Мені подобається, що в місті зараз говорять про майбутню відбудову Харкова, про зовсім іншу філософію урбаністики, про погляд у майбутнє, про відмову від помилок минулого. Погляд у майбутнє — це справді дуже добре, навіть в умовах війни. Особливо в умовах війни. Я не знаю, чи будуть у майбутньому Харкові трамваї. Я не урбаніст, я поет. Але мені чомусь здається, що трамвай якось більш органічно вписується в міський європейський ландшафт, аніж картонна маршрутка, обвішана зсередини іконками Миколи Угодника.
Ну і до того ж — мені є що згадати. Трамвай на Вєсніна, скажімо. Чи на Пушкінській. Чи на Холодній Горі. Одне слово — я за атмосферну урбаністику з людським обличчям і прозорими фінансовими схемами).
А на фото, за трамваєм — пожежна частина, в якій свого часу згаданий тут вище Валєр Бондар працював пожежником. Бо ким ще працювати геніальному художнику?
Оригінал: Сергій Жадан/Facebook
