Харьков во Второй Мировой войне: историки обсуждают, власти игнорируют

16 февраля 1943 года Харьков впервые освободили от немецко-фашистских захватчиков. В тот раз военная операция оказалась неудачной.

В Харькове годовщина этого события прошла практически незамеченной. В пятницу утром несколько десятков харьковчан возложили цветы к памятнику Неизвестному солдату около станции метро "23 Августа".

Именно к этой дате был приурочен и круглый стол в пресс-центре KHARKIV Today, где историки из Харькова и Львова пытались разобраться, как воспринимать события Второй мировой войны в контексте современной истории.

Исследователь истории и директор Харьковского частного музея городской усадьбы Андрей Парамонов считает, что события 75-летней давности ни в коем случае нельзя забывать. Ведь во время боев в Харьковской области погибло более миллиона человек.

«Мы из официальных источников знаем, что у нас 290-300 тысяч погибших офицеров Красной армии, мы знаем, что здесь погибло около 300 тысяч гражданского населения. А независимые эксперты оценивают число погибших офицеров Красной армии и гражданского населения в миллион человек. 350-400 тысяч взято в плен в разное время. Большое количество пропавших без вести, - говорит Парамонов.  – Ужасно дела обстоят с братскими могилами и памятниками. Только в Змиевском районе сельские советы взяли под охрану братские могилы. В остальном же в области ситуация катастрофическая».

Кандидат исторических наук, автор и писатель Роман Пономаренко (Львов) говорит, что Харьков с точки зрения театра боевых действий Второй Мировой войны - место уникальное.

«Мабуть єдине місто на карті бойових дій Європи, де протягом трьох років йшли кровопролитні бої. Суцільна кривава м’ясорубка 1941, 1942 рік. Барвенковський котел і 1943-й рік кровопролитні бої. В будь- якій інший країні це було б таким брендом для розвитку регіону з музеями в кожному селі буквально, з пам’ятниками, меморіалами. В нас це не використовується абсолютно, - говорит Роман Пономаренко. -  На Заході книжки про події під Харковом виходять кожний рік-два. А в нас це нікому не цікаво, крім дуже вузького кола військових істориків».

По словам историка, на государственном уровне нет интереса к этим событиям прежде всего потому, что Украина во время Второй Мировой войны не была самостоятельным субъектом.

«Наприклад зараз, якщо ми подивимось, дуже значна увага приділяється подіям визвольної війни 1917-1920 років - УНР, Директорія, Скоропадський і таке інше. Дуже багато проводиться заходів, публікується купа книжок з цього приводу. У Другій Світовій війні науковий інтерес зводиться до українських патріотичних сил УПА. Тому нам, історикам другої світової війни, прямо скажу, - важко», - подчеркнул Роман Пономаренко.

С Романом согласен кандидат исторических наук, докторант Харьковской государственной академии культуры Владимир Маслийчук.

«Сьогодні поза всяким сумнівом це є питання політичне. Ми досі не виработали ніякої концепції Другої Світової війни. Як ставитися насамперед у тих частинах України, де націоналістичне підпілля було слабким, а військові дії були дуже насиченими. Харків яскравий тому приклад. Місто двічі переходило з рук в руки, були величезні жертви, - говорит Владимир Маслийчук. -  Ті люди, які брали участь у тих подіях чи ті люди, яких називаємо ми дітьми війни, вони відходять в минуле, а воно має здатність забуватися і відтворюватися в інших іпостасях. На мою думку, на сьогодні відсутній академізм у цих дослідженнях. Нам бракує науковців установ хорошої періодики, які би висвітлювали ці події. Тому ми будемо в полоні стереотипів».

Большая проблема – это сохранение исторического наследия Второй мировой войны: мемориалов, братских могил. Актуальным также явлется вопрос создания музея.

«Музей Другої Світової. Насправді це дуже важка справа. Щодо Харкова і області бракує концепції та міфології. Подивімося на Варшаву – «Варшавське повстання», яке стало засадничою подією в історії Польщі. Чому в Харкові попри все не створено цього підходу до подій Другої Світової війни? Не обов'язково яке було б пов'язано з окупацією і опором, а скажімо, тих подій, коли область стала місцем великих битв і втрат. Дивлячись на це все, ми розуміємо, що це місто великих поразок, саме тому, це було знехтувано передусім в Радянському Союзі. Другий момент - що це було знехтувано і за Незалежної України, коли змінилися підходи до історії і це стало не зовсім затребуваним. Я найближчим часом не бачу підтримки державних інституцій, але на рівні громадськості, можливо буде якась перспектива», - подчеркнул Маслийчук.

Если не государственном уровне не определились, как относиться к событиям Второй Мировой, то на областном уровне чиновники тем более стараются обходить этот скользкий вопрос.

«Круглые столы это хорошо, но нужно знать мнение власти, что власть думает об этих проблемах, которые мы без власти сами не решим. Я проработал несколько лет в этой областной администрации и я знаю, как они к этому относятся: береженого бог бережет. Инструкцию из Киева не прислали и нет никого», - говорит исследователь Второй Мировой войны Валерий Вохмянин.

По словам руководителя пресс-центра KHARKIV Today, на круглый стол приглашались областные чиновники, в частности вице-губернатор Анатолий Бабичев, начальник управления культуры Змиевской РГА, председатель правления военно-патриотического объединения «Ориентир» Олег Бидулин. Никто из них не пришел. Также приглашались к обсуждению и представители Института национальной памяти.

«Там отметили, что мы подняли тему очень важную и нужную, но сказали, что специалист по вопросам Второй Мировой войны заболел», - рассказал Филипп Дикань.