Любко Дереш: «Слава – це хронічна хвороба, яка в’їдається в кістки»

3 июня 13:40
Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5
Загрузка...
Фото: Елена Павленко / Facebook
журналист
Любко Дереш. Фото: Константин Чегринский

Любко Дереш. Фото: Костянтин Чегринський

Письменник Любко Дереш завітав на щорічний книжковий фествиаль KharkivBookFest, де зустрівся з шанувальниками та розповів KHARKIV Today про свій останній роман, маніпуляції людською свідомістю, рецепти об’єднання українців та секрет популярності сучасних серіалів.

Відомий український письменник Любко Дереш почав писати прозу після того, як отримав струс мозку у бійці з однокласником. Серіал «Твін Пікс» надихнув його на містичне світосприйняття, що відобразилося в кожному романі автора. Свою першу книгу «Поклоніння ящирці» Любко Дереш написав ще в старших класах школи, за що і був прозваний вундеркіндом української літератури. У Харкові письменник презентував новий роман «Спустошення» – про психотехнології та маніпулювання свідомістю.

«Соціальні мережі породили інший спосіб мислення»

Любомире, ви досить довго не видавали нічого. Усі ці три роки писали роман?

– Був період Майдану, і як раз у цей час я задумав роман. Він був трохи більший, ніж вийшов, але я вирішив обрати найбільш драматичні шматки. Назва прийшла останньою і зафіксувала те, про що, власне, цей текст. Було близько десяти робочих назв – вона довго не знаходилась.

– Майдан, війна вплинули на те, як розвивались події роману?

– Ідея «Спустошення» прийшла вже після Майдану. Мені було важливо поділитися важливою частиною свого життя – це 2007-2010 роки, коли я спілкувався з певними колами київських інтелектуалів, людьми, які серйозно переймалися темою конструювання майбутнього. Нам здається, що філософи – це люди, які живуть десь у хмарах, але саме в таких середовищах народжуються ідеї на зразок «руського міра» чи якісь інші, які стають прикладними політичними технологіями і пробуджують маси.

Фейсбук зробив людей  розумнішими?

– Я б так не сказав. Ми отримали здатність чути більше коло людей. Перешкодою для громадянського суспільства є якраз бажання впертись у вертикальну модель держави, що побудована на принципах обраності – націоналізм, наприклад, чи якийсь інший -ізм. І коли з’являється вертикаль, що перешкоджає вільному інтелектуальному обговоренню, тоді таким суспільством керувати легше.

До речі, про політику. Ви – активний громадянин? Ходите на вибори?

– Раніше я не ходив на вибори, зараз теж намагаюся зберігати певну дистанцію від політики, але слідкую за тим, що відбувається в громадянській сфері чи в сфері культури. Важко сказати, як я поводитимусь на наступних виборах. Адже вибори означають, що ти маєш когось вибирати.

Це важко робити?

– Коли кандидати не відповідають твоїм очікуванням, то ти розумієш, що твій голос буде працювати проти тебе.

Сучасні «мольєри» працюють в Голівуді

У «Спустошенні» йдеться про психотехнології. Це дуже актуально зараз – страх перед маніпулюванням свідомістю через телевізор та інтернет. Деякі люди відчувають паніку перед наступом інформаційних технологій у життя. У вас є страх перед майбутнім?

– Це буде однозначно непростий світ. Над цим уже багато рефлексують, наприклад, в сучасних серіалах, таких, як «Чорне дзеркало», які більш живо і жваво на це реагують, ніж книжки, письменники. Світ стає дуже візуальним. Це – складний світ, у ньому легко розчиняються залишки тієї основи, яка робить людину особистістю, якісь ціннісні речі. Ця система тяжіє до того, щоб  відучити людину від саморефлексії та самоаналізу.

А де місце письменника в цьому світі? Колись літератори були володарями думок, ким вони будуть у майбутньому?

– Функція залишається, змінюється форма. Сценаристи, які працюють на телеканалах – це зараз така особлива каста письменників, наче орден. Сучасні «мольєри» працюють в Голівуді, створюють «Гру престолів». Вони залишаються володарями дум. Є категорія письменників, які продовжують працювати з образами в слові. Я поки що належу до таких.

А хотілося б попрацювати над серіалами чи фільмами?

– Маю таку приємність це робити. Є такі проекти, пишу сценарій – не можу поки що розказати, що саме. Але ти залишаєшся письменником незалежно від того, де працюєш – в книзі, в кіно чи в театрі.

Ви написали свою першу книгу ще підлітком. Чи перечитуєте зараз те, що писали в юному віці? Часто письменники вважають свої перші спроби або геніальними, або дуже невдалими.

– Я належу до перших. Мені здається, що це – геніальні спроби (сміється). Це були якісь дивовижні прозріння. Недавно відкривав свою першу повість – з одного боку, був вражений технічною неграмотністю,  з іншого – тим, настільки органічно і смішно я це написав.

Те, що вас свого часу назвали вундеркіндом української літератури – допомагало чи заважало будувати карєру?

– Слава – це хронічна хвороба, яка в’їдається в кістки. Десь, безумовно, це допомагає в плані кар’єри. Але в цілому мені довелось прозріти відносно того, наскільки глибоко неспівпадають слова, які декларуються в пресі і те, що існує в реальному житті. Це було моє перше доросле враження – виявити цю прірву. Але далі я зрозумів, що люди схильні творити собі ілюзії і більше журналістських реплік всерйоз не сприймав.

«Добробут єднає»

Окрім письменництва ви займаєтесь ще й просвітництвом. Свого часу ви були посланцем толерантності  ПРООН. Розкажіть про цей проект.

– Ми, 12 учасників проекту, їздили по Україні, зустрічалися з людьми у форматі лекцій чи майстер-класів. Нашою задачею було применшити градус заполітизованості людей і особливої агресивності у висловлюваннях. До певної міри це вдалося.

Ви помітили різність аудиторії наприклад, на Заході і Сході країни? Чи ми дійсно так відрізняємося один від одного, як прийнято вважати?

– Різниця, безумовно, є. Але це – не найбільша  різність, яка є в країні. Україна наповнена громадами, які при бажанні могли б просто розірвати країну. Конфлікт є між жінками і чоловіками, багатими і бідними, Сходом і Заходом. Повертаючись до теми маніпуляцій – достатньо знайти точку прикладання зусиль, і рано чи пізно цей конфлікт почне підніматися. Ми можемо докладати зусиль як до того, щоб роз’єднувати країну, так і для того, щоб її єднати – кількість цих зусиль однакова.

А що може зблизити нас?

– Правду кажучи, одна з таких фундаментальних речей – добробут. Це – досить матеріалістична річ, але вона втихомирює запал ламати все, ворогувати. Коли людям пояснюють зв'язок між здатністю будувати комунікації одне з одним і економічним ростом, вони починають розуміти, що до чого.

Тобто, якщо у людини є квартира і машина, вона не буде бунтувати?

– Та пасіонарність, яка є в суспільстві, при зрості добробуту пригасла б на 50%, а то і на усі 70%.

Любко Дереш про Харків

– Я бував у Харкові багато разів, маю тут друзів. Мені подобається гостинність харків’ян, їхня інтелігентність та виваженість. Харків для мене – це як другий Львів, але Львів орієнтований на свій габсбурзький міф, а от Харків позбавлений таких сантиментів. Щодо радянського міфу – у тих людей, з якими я тут спілкуюся, його немає.

Любко Дереш радить

Що ви зараз читаєте?

– Кожного місяця я пишу книжкові огляди і для цього беру книжки в «Книгарні «Є». З того, що я читав останнім часом, мене вразили «Похований велетень» Ішіґуро Кадзуо і «Американська пастораль» Філіпа Рота – дуже потужні книги.

Що порадите письменнику-початківцю?

– Нехай зверне увагу на літературні курси, які йдуть в його місті і більше спілкуватися з людьми, щоб розширити свій кругозір.

Комментариев: 0
Осторожно: воровской сезон. Как защититься от грабителей Жизнь за Украину. «Как я смогу защитить своих детей, если война придет сюда?»
Перейти на главную страницу 2day.kh.ua Перейти на 2day Авторы