«До Харкова IKEA не прийде»: про причини економічного рабства у світі

15 июля 16:12
Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5
Загрузка...
Регіональний координатор "РПР" Іван Омелян,

Регіональний координатор "РПР" Іван Омелян, Фото: Радіо Київ

Іван Омелян, регіональний координатор у «Реанімаційному пакеті реформ», розказав «Харьковской неделе» про відсутність економічних свобод у Харкові, гру в довгу за право відкритої міської ради і терміни, коли реформи в Україні із коматозного стану переведуть у стабільний.

ПРО ВЛАДУ І КУЛЬТУРУ РОБОТИ З НЕЮ

– Іване, чому всі реформи в Україні настільки важко просуваються? Чому спротив величезний як нагорі, так і внизу?

– Українцям важко працювати одне з одним. Коаліція «Реанімаційного пакету реформ» якраз ставить на меті допомагати в імплементації та комунікації реформ. Чим більше ми варилися у «печерському трикутнику» – між Президентом, АП і ВР – тим більше розуміли, що у цьому трикутнику вижити важко. Зараз, коли вікна можливостей для реформ щільніше закрились, ми зрозуміли, що єдиний вихід – імплементувати реформи на рівні регіонів, де є всі повноваження завдяки децентралізації. Про труднощі. Це, в першу чергу, необ’єднана і нескоординована громадська позиція. Не будемо говорити про владу, подивимось на себе. Ми не вміємо працювати суперпрофесійно, експертно і готувати рішення, не вміємо працювати з владою. Є топорні механізми, коли людина рубає двері до ради, щоб поговорити з чиновниками. Але в цивілізованому світі так не працюють. В Україні немає влади, з якою не можна домовитись. Наша задача — навчити об’єднуватись і працювати з владою, для якої ми «городские сумасшедшие», і відстоювати свої реформи.

– Чому влада не дослухається?

– У нас ніколи не було культури спілкування із владою. Якщо ти громадянин, ти автоматично прохач. Це не відносини «громада – влада». Позиція «ви – слуги народу» також неконструктивна. У більшості міст Європи ради відкриті. Нам європейці кажуть: ви унікальна нація, тому що громадяни хочуть впливати, а вони борються за те, щоб люди ходили на вибори. Найбільш важливі питання у Швеції зараз – побудова Північного потоку, проблем ЛГБТ-спільноти, екопитання. У нас інші проблеми: ми хочемо мати те, що прописано в Конституції – дороги, транспорт. Але у нас немає комплексу знань, щоб цього добитись.

– Що повинні знати і вміти громадські активісти?

– Старатись бути фаховим спеціалістом, в ідеалі стати експертом хоча б з однієї тематики. Чи це свобода думки і волевиявлення, чи будівництво доріг. Свіжий приклад: у Тернопільській області 50 кілометрів дороги поділили на відрізки по 40 метрів і розіграли на тендерах, щоб не проводити за системою держзакупівель Prozorro. Громадськість кричить, але керівник регіонального Облавтодору виходить і говорить: ми закон не порушили. І він правий. Але суспільний осуд має сягнути того епіцентру, коли його звільнять. Нам потрібно бути згуртованими, випрацьовувати рішення. Якби у нас було розуміння того, що дороги мають бути такі-то, був проект, вони би тиснули, вимагали, був би конкретний документ. Тоді ми ставимо владу у незручне становище – влада нас не чує. Влада не бачить у громадськості суб’єкта, із яким можна було би говорити, вони не бачать опонентів, а бачать ворогів, які заважають їм працювати. Це деструктив. Харків’яни хочуть бути присутніми в залі міської ради, а не на місці голови – це звичайні права. Рано чи пізно ви цього досягнете. Нам треба навчитися грати в довгу. Демократія – це процес просвіти і виховання людей.

ПРО ПОХІД АКТИВІСТІВ ПРИ ВЛАДІ

– Чи можуть люди, які ще вчора були громадськими активістами, йти до влади? Адже це також нівелює саме поняття «активіст», яким зараз багато хто прикриває свої дії в Україні.

– Я прихильник чіткої позиції: активіст – людина, що має позицію, фаховість, може запропонувати альтернативне рішення. Це громадська опозиція до імпотентної влади. Коли ми підриваємо авторитет влади, хоч вона сама позбавляється його, маємо зрозуміти, що хтось має прийти на їхнє місце. Але ми фахово не готові, ми не вміли комунікувати з владою – чи зможемо з громадськістю. Це пан-еволюційний шлях.
Я нормально ставлюся до того, що активісти йдуть до влади. Вони йдуть туди за реалізацією тих фахових рішень, які напрацювали. Я не бачу проблем: вони йдуть до влади не за владою. Але якщо вони всі підуть, громадськість перестане існувати. Моя стратегічна мета, щоб вони пережили 2020 рік і не щезли після виборів, бо запит на нові обличчя великий. Бути в громадськості – це бути віддаленим від бруду в політиці. Там чистіше не стане, якщо ви підете, а хто вам буде допомагати з людьми? Має бути так: влада бачить проблему, бачить рамкове рішення, проводить публічні слухання, обговорення. Зараз немає політичної волі бути близькими до людей, система законсервована.

ПРО ДЕСАНТ В ОТГ

– Хто може стати провідником змін на місцях?

– Тектонічні політичні зрушення можуть змінити ситуацію, можуть змінити ситуацію масові «посадки», ваше місто застрягло. Мають бути нові обличчя. Ми розвиваємо ідею їхати в громади і там надихати здійснювати реформи, проекти. Ми хочемо розробити дорожню карту для розвитку об’єднаних територіальних громад. Це будуть п’ятеро людей, які приїдуть в громаду з чітким планом – що зробити, щоб подолати корупцію, щоб влада стала більш відкритою і що зробити, щоб налагодити комунікацію з людьми. Це такий десант. Але я не вірю в громади, які можуть розвиватися без політичної волі. Вона потрібна в ОТГ, щоб дати їм свободу дій. У Харкові немає політичної волі говорити з активістами.

– А є взірці, де цей десант спрацював уже?

– Так, є приклади індивідуальні, які я хочу, щоб стали системними. Чортків Тернопільська область, Ільїнівка Луганська область, Калинівка у Чернігівській області, де стоїть завод із переробки ягід. Молоді люди поїхали в села і організовувати корпоративний збір ягід, люди почали багатіти на очах. Вони мають додану вартість на кожному етапі й можуть заробляти у себе в громаді 500–600 євро. Раніше не було людей, які могли б зменеджерувати процес, скомунікувати людей, сказати: давайте заробляти, розмовляти.

ПРО ЗАПИТИ ХАРКОВА

– А ви не думали, навколо чого в Харкові можна згуртувати людей?

– Харків’ян об’єднує ідея доступності й прозорості влади. Наступним кроком для громади має стати економіка, інвестиції, економічна свобода. Цього не вистачає. Декілька десятків багатих людей збудували залізобетонну стіну в місті й області, і як тільки вдаряєшся в неї, у тебе вибір – або працювати за корупційними схемами, або йти домовлятися з чиновниками, або йти до них працювати, або ж – Київ, Львів, де більше економічної свободи. Тут поки що на це не розраховуйте. В першу чергу треба добитися підзвітності. Коли є запит, буде пропозиція – наступні партії це запропонують.

– Радите чекати 2020 року?

– Так, формувати попит, щоб усі в Харкові хотіли, щоб влада була відкрита і прозора. Зараз, я упевнений, що нікого навіть не посадять за ті зловживання, які знайдені: або поліція замне, або прокуратура, або суд – на будь-якій ланці є зв’язки. І це проблема наша, київська. Ми за чотири роки до кінця не змогли перезавантажити жодну з цих систем. І тільки в судовій у нас з’явився шанс завдяки закону про Антикорупційний суд. Усі кажуть, що Україна за 4 роки зробила більше, ніж за останні 25, але цього недостатньо, щоб ми могли претендувати на якесь різке покращення життя. Шведи запускають до нас IKEA і відкрито кажуть: «Ми більше не можемо вас ігнорувати, хоча у вас страшна корупція. У вас величезний ринок. Ми постійно аналізуємо з послом, де є найбільше економічної свободи». Так от до Харкова IKEA не прийде. Вони не підуть туди, де немає економічної свободи. Із чемоданом грошей вони не будуть приходити домовлятися. Це не та культура. Це буде не Одеса, не Харків, не Дніпро, а Київ або Львів. Але ми не приречені на те, щоб жити в цій ситуації, нам треба готувати запит на свободу, і вона з’явиться.

ПРО ПАЛАТУ ДЛЯ РЕФОРМ

– Які реформи найважче провадити в Україні?

– Безвіз, децентралізація, реформа поліції (одна з найбільших змін, але далі не пішло, зараз регрес, ми вважаємо), медична – це найуспішніші. Усі реформи дуже важкі. Це величезні зобов’язання України. Прогрес українських реформ занадто низький для того, щоб ми могли говорити про можливе членство в ЄС, ми поки що навіть не можемо розглядати таку можливість. Уся система протистоїть цьому. І відкритість вашої міської ради – приклад цього: коли все видно, вкрасти важче. У Солом’янському суді лежить 150 справ із топ-корупції. Це ті люди, які приймають рішення. Ми були реалістами, там немає надії на вироки навіть. Тому ми сконцентрувалися на Антикорупційному суді. Повільно, але ми йдемо вперед.

– Коли реформи із стану реанімації можна буде перевести хоча б до звичайної палати?

– По деяких реформах доведеться чекати років 10. Це медреформа і децентралізації, наслідки антикорупційної побачимо через 3–5 років, коли сядуть за ґрати перші особи країни – пан Мартиненко, пан Насіров. Коли усі зрозуміють, що такі люди можуть сісти, ніхто нікому не зможе дати гарантій. Це означає рівні правила гри для всіх – це те, що нам потрібно. Треба набратися терпіння. Найближчі 10 років країну буде переносити зі стану коми до стану реанімації, потім – у стан стабільності. Сподіватимемося, що поступово будемо одужувати.

Комментариев: 0
Найденному в Харькове избитому псу Жорику сделали операцию В Харькове неизвестные разгромили приют для котов и убили животных
Перейти на главную страницу 2day.kh.ua Перейти на 2day Общество