Активістка мовомарафону: «Харків має перелаштовуватись на українську»

5 мая 16:57
Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5
Загрузка...
kuzubov
журналист
Світлана Охович

Фото: Світлана Охович

Громадська активістка Світлана Охович розповіла «ХН», навіщо перейшла з російської на українську і як реагують на державну мову харків’яни.

– Що підштовхнуло тебе почати розмовляти українською?

– 24 роки я розмовляла російською, бо я з Кременчука Полтавської області, сюди приїхала навчатися. Власне тут і знайшла себе. Особисто мене, мабуть, спонукали подорожі Європою – у її мешканців досить потужна самоідентифікація, якої не вистачає українцям. Усвідомлювати й стверджувати самоідентифікацію я вирішила через перехід на українську мову. Я робила це в декілька етапів: спочатку у вересні 2015-го спробувала три тижні говорити, але тоді, на жаль, повернулася до російської. Потім попросила долучитися до цього моїх колег із громадської організації ФРІ – разом у лютому 2016 року ми організували Харківський мовомарафон. Про цей проект дізналися активісти з Києва і в серпні запропонували провести Всеукраїнський, навіть Всесвітній мовомарафон до Дня незалежності.

– Виходить, що ти й досі продовжуєш цей мовомарафон?

– Так, більше того, мої харківські колеги теж продовжують. Як жити в Харкові з цим? Власне, дуже легко, коли є впевнена позиція й мінімум сумнівів… Досить просто, прикольно. Я не бачу великої різниці, окрім того, що дійсно ловлю себе на думці, що набагато краще ставлюся до людей, коли мені відповідають українською.

– Чи залучала ти своїх друзів, родину до цієї ініціативи?

– Родина підтримала мене. Часто підтримка полягає у тому, що ти не ставиш тупих питань. Мені цього було достатньо. Наразі мій хлопець також спілкується українською, мої друзі знають, що мені дуже приємно, коли спілкуємося українською і часто переходять на неї. Володіння мовами – це непогане навантаження на мозок. Англійська, німецька, українська – це вимагає певних зусиль.

– Взагалі де в Харкові можна почути українську? Чи є осередки, окрім каси McDonald's, львівської кав’ярні, «Книгарні Є»?

– Усі живуть своїми бульбашками. Мені здається, все залежить від того, яку спільноту біля себе ти побудував. Утім, я не боротися і тим більше агресивно українізувати тих, хто, можливо, над цим задумається. А задумаються всі. Інша річ – як реагують на це люди.

– Чи траплялися випадки, коли люди неадекватно реагували на твою українську?

– Авжеж, я стикаюся з неввічливістю, іноді з хамством. Мене регулярно питають, звідкіля я. Хочеться вірити, що питають для дружної бесіди, приємної small talk. Втім, якщо вам хочеться мене розговорити, спитайте, наприклад, про погоду. Але люди починають питати, звідкіля я, і мене це трохи конфузить. Також була дуже дивна ситуація в кабінеті державного реєстратора, коли я реєструвала ФОП. Співробітниця запитувала мене російською, а я відповідала українською. У мене не було жодних ілюзій, але вона здалася приємною і я перепитала, чи не хотілося б їй попрактикувати українську зі мною. Вона посміхнулася і відповіла дуже дивно: «У меня прекрасный украинский язык и нет потребности его практиковать». Я не продовжувала наполягати, але це нелогічно.

– Як ти вважаєш, чи настане день, коли Харків перейде переважно на українську? Чи потрібно заохочувати розмовляти українською мовою чи це має бути внутрішній вибір?

– Харків має перелаштовуватися. І хто першим – чи бізнес, чи муніципалітет, чи якісь громадські або державні установи – залежить саме від них. Дуже багато вирішить новий законопроект, який я також підтримую. Якщо його приймуть, питання буде вирішене досить чітко. Принаймні, в бізнесі людина, яка починає бесіду українською мовою, має отримувати інформацію українською. Тут уже не питання державної чи недержавної мови, а толерантності та розуміння того diversity (англ. різноманіття – прим. «ХН»), про яке говоритимуть під час «Євробачення». А чи перейде Харків на українську? Авжеж перейде! Усі київські державні установи перейшли на українську мову в коридорах і кабінетах. За крок від будов вони відповідають по телефону родичам тією мовою, якою їм зручніше, але з цим нічого не зробиш. Внутрішній поклик також однозначно стимулюватиме людей вчити українську, бо говорити нею – це одне, а вчити – трохи інше. Але не всі задумуються над цими покликами.

– Як громадська активістка які ініціативи ти б започаткувала в Харкові?

– Зараз я опікуюся питаннями інклюзії (процес реального включення осіб з інвалідністю в активне суспільне життя – прим. «ХН»). Мені завжди хочеться наводити приклад дверей на «Університеті» та нових станціях – «Олексіївській» і «Перемозі» – я займаюся йогою і не така слабка, але зранку мені складно відкривати двері метро на «Університеті», вони дійсно важкі, хоча двері на нових станціях легше піддаються зранку. (Сміється.) Думаю, завдяки тому що інклюзією в Харкові постійно займалися, виникли такі послуги, як інвалідне таксі, – послуга для людей із обмеженими можливостями. Декілька разів я бачила навпроти пам’ятника Шевченку на високому поверсі будівлі балкон, де уранці сидить людина на візку. Цей епізод видався мені символічним – людина дістається цього балкона і може споглядати те, що робиться біля Шевченка, а там досить чимало важливих подій відбувалося. Я не знаю, яких поглядів дотримує ця людина, але, принаймні, вона могла це все споглядати і, мабуть, почуватися учасником подій. Це круто і важливо – не всім так пощастило із балконом, який виходить на Тараса.

О новом храме и земле Газовые колхозы
Перейти на главную страницу 2day.kh.ua Перейти на 2day Авторы
Комментариев: 0